Маршрут:

м. Андорра -ла-Велья

с. Arinsal

с. Liorts

с. les Bordes d’Envalira

Гірська система Піренеї ( гірський перевал Collet de Comapedrosa – гора Pic de Comapedrosa – гора Port de Baiau – гора Pic de les Fonts – гора Pic de la Burna – гора Pic del Clot del Cavall – гора Pic Oest de Casamanya – гора Casamanya Nord – гірський перевал Coll d’Arenes – гора Pic de l’Estanyó – гора Pic de la Cabaneta – гірський перевал Collada de Meners – гора Pic de la Serrera – гора Pic de la Coma de Varilles – сідло Pas de les Vaques – гора Pic d’Ortafà III – гора Pic d’Ortafà II)

Десь минулої осені я намалював трек по Східним Піренеям і відклав його до кращих часів, сподіваючись, що можливість гарно пройтись по тутешніх горах з’явиться колись в майбутньому.
Опинитися в країні, що цілком і повністю розташована в гірській місцевості, є дуже цікавим досвідом. Дороги, міста і села в цій країні дуже органічно вписані в навколишній гірський ландшафт, люди, їх культура, побут, кухня дуже тісно пов’язані з горами. Гори і все, що з ними пов’язано чи про них нагадує, тут всюди: в ресторані можуть висіти старі, ще дідові снігоступи, в готелі може бути чорно-біла світлина з лижниками, що підіймаються на гору, а в самих горах повно безоплатних гірських притулків.

Столиця країни Андорра -ла-Велья. Тут я провів одну ніч в готелі, де дозібрав рюкзак, намагаючись все максимально оптимізувати в плані доступу. Також в цьому місті я купив газ до свого пальника і замінив питну систему, яка десь в попередній подорожі зазнала механічного пошкодження і тому вже не тримала воду в собі.

День перший.

Свій тривалий трек починаю в селищі Arinsal. На вулиці тепло, світить сонце, людей на маршруті зовсім трохи. Йти одне задоволення.

Через годину виходжу за межі лісового покриття і починаю бачити схили найвищої гори Королівства Андорра.
Coma Pedrosa великим кам’яним монолітом нависає наді мною. Я зупиняюсь на хвилину перевести подих.
Набираю висоту. Бачу перші високогірні озера. З’являється холодний вітер. Одягаюсь тепліше.
Виходжу на гребінь, по ньому йду ще хвилин тридцять.

Вершина! Навколо мене десятки вершин Східних Піренеїв. Неймовірна краса.
Роблю собі чай. Швидкий перекус і спуск до сідла.

На сідлі кидаю свій рюкзак і швидко підіймаюся на сусідню вершину.
Гора Port de Baiau. На фото Coma Pedrosa.

По стрімкому, я б навіть сказав, дуже стрімкому спуску йду вниз і на висоті 2300 метрів над рівнем моря ставлю намет. Вечеря. Сон.

День другий.

Незважаючи на те, що часто прокидався серед ночі, по відчуттям не відчуваю втоми. Готую сніданок. П’ю каву і їм гранолу. Далі збираю речі назад в наплічник і вирушаю далі.

Переходжу стрімку гірську ріку, далі певний час шукаю стежку, після чого стрімко починаю набирати висоту.

Виходжу на хребет. Сьогодні прохолодніше. Незважаючи на те, що світить сонце, вітер дуже холодний. Вітрівка не допомогає, тому одягаю мембранну куртку і штани.

Вершина гори Pic de le Fonts.

Вершина гори Pic de la Burna.

Після другої вершини кидаю наплічник і за лічені хвилини добігаю до третьої вершини.

Вершина гори Pic del Clot del Cavall

Обідаю на хребті,після чого починаю свій спуск.

Велике озеро людовикового походження і безліч гірських ягід на моєму шляху. Зупиняюсь на невизначений термін.

Свійські коні на вільному випасі. Гарні, дебелі, доглянуті.

Селище Liorts. Тут роблю привал на годину, випиваю склянку пива, пишу рідним, що живий і що все добре, після чого переходжу на протилежну від ріки сторону і починаю підйом на сусідній хребет. На шляху набираю в питну систему води.

В лісі ставлю намет. Дме вітер. І холодно.

День третій.
Спав добре. Хоч і знову прокидався досить часто. Роблю каву. Снідаю.
Через хвилин тридцять виходжу на маршрут. По мапі малює перед високогір’ям два потічка. В одному з них планую поповнити свої запаси води.
Перший потічок сухий. Води немає.
Другий потічок сухий. В ньому також води немає.
Вдивляюся в свою питну систему і розумію, що в мене на все про все приблизно 300 мл на цілий день. На хребті води не буде точно. З одного боку, ситуація не дуже, але з іншого, 300 мл води все таки краще, ніж взагалі відсутність води. Питання лише в тому, під яким кутом дивитися на цю ситуацію.

В добавок до цього починає йти сніг. І холодний, шквальний вітер добавляє радості.
На хребті дме взагалі якось неадекватно.

З виходом на вершину снігопад закінчується і з’являється сонце. Але вітер не припиняється.
Вершина гори Pic Oest de Casamanya. Якщо сховатися за грудою камінців, то не дме взагалі. Перепочинок на пару хвилин.

Вершина гори Casamanya Nord.

Дорога веде трохи вниз. Через хвилин 30 опиняюся на перевалі Coll d’Arenes.

По обіді погода однозначно стає кращою. Вітер вже не дме постійно, а з поривами, сніг не йде зовсім, сонечко постійно поруч.

Дуже повільно йду по вузькому гребню. Йду, мабуть, з годину. Інколи, так інколи, що майже ніколи, роблю ну дуже маленькі ковтки води.

Вершина гори pic de L’estanyo. Куди не глянь, всюди гори. Куди не подивися, як не намагайся, але жодної людини не побачиш. Тільки ти і гора, на якій ти стоїш. Це історія про спільний діалог між тобою і горою, який тим, хто ніколи не горів горами, цього не зрозуміти. Це історія про інтимність, про повагу і чемність.

Спускаюся на найближчого озера. Висота майже 2700 на рівнем моря. Ставлю намет. Вечеряю і вкладаюся до сну.

День четвертий.

Це була по справжньому холодна ніч. Холодна на стільки, що в мене замерзла вся вода в ємностях, але я, дякувати моєму пуховому спальнику, холоду цього не відчув. Спав добре. Так добре, що заспав і виповз зі своєї нори близько десятої.

Снідаю. Нашвидкоруч збираю речі і вирушаю далі.

Вершина гори Pic de la Cabaneta.

По стрімкому спуску виходжу на перевал Cabana dels Meners.

Лишаю наплічник відпочивати і швидко підіймаюся на гору Pic de la Serrera.

Тут здивовано зустрічаю перших людей. Виявляється, я не один тут в горах, і не мені одному в цей момент потрібно тут бути.

На перевалі забираю наплічник, після чого йду далі. Біля потічка обідаю, поповнюю запаси води і йду траверсом до наступної гори.

Високогір’я. Вдруге за сьогодні. Сонце вже збирається сховатися за небосхил і я бачу майже повнотілий місяць.

Вершина гори Pic de la Coma de Varilles. Кайфую від неймовірної атмосфери навколо.

Спускаюся до озера. Ставлю намет. Вечеряю. Лягаю спати.

День п’ятий.
Всю ніч дув холодний вітер. Він мене,якщо чесно, вже дістав.
Снідаю. Збираю речі і йду далі.

Перші години йдеться досить важко. Не знаю, чому.

О годині 13 обідаю, після чого йти стає легше.

Виходжу до дуже цікавої заболоченої долини. Роблю привал.

Підіймаюся на хребет. Сідло Pas de les Vaques. Це хребет дуже нагадує Карпатські полонини. Він розлогий, майже взагалі не скелястий. Йти одне задоволення.

Підіймаюся на невеличку купу каменів. Це гора Pic d’Ortafa 3.

Недалеко від неї гора Pic d’Ortafa 2.

Невдовзі після відвідин двух вершин починаю спуск.

В лісі ставлю намет. Вечеряю. Вкладаюся до сну.

День шостий.

Прокидаюся гарно виспаним. Снідаю і нашвидкоруч збираю речі в наплічник. Після чого починаю спуск в невеличке селище, що розташоване на висоті 2000 метрів над рівнем моря.

Фото самого себе незадовго до закінчення гірської подорожі.

Я дякую вам, величні Східні Піренеї, за незабутні шість днів походу. За льодяний вітер, за сніг, за далеке сонце, що не гріє,за вузький хребет і одинокі вершини. Вершини, до яких приходиш в гості, з якими тихо говориш, з якими так само тихо прощаєшся.

Гори допомагають правильно розставляти життєві пріоритети. Вони повертають відчуття реальності. А також нагадують, що десь далеко тебе чекають найближчі в світі люди, які тебе люблять і які вірять в тебе.

Східні Піренеї, ви назавжди в моїй пам’яті.

Запис Андорра – 2024 спершу з'явиться на cosmomarmots.com.