cosmomarmots.com

Маршрут:
С. Сыневир-хребет Пишконя-с.Негровец

Отчет состоит из двух частей: в первой представлены мои фото с дешевого мобильного телефона и словесные описания к ним, во второй части находятся профессиональные фото моего отца.

Часть первая
Я уже и не помню, когда нам последний раз так везло с погодой в осеннее межсезонье. Три дня солнце, практически полный штиль,днём жара, ночью лёгкий минус.И это, на секунду, конец осени.Как правило, в это время в Карпатах должен быть снег. Свежий, рыхлый, беленький снег.

На этот раз выбор пал на хребет Пишконя.

Хотелось, так сказать, увидеть Пишконю во всей красоте, ведь прошлый мой соло поход по этому хребту закончился на половине пути в связи с отсутствием запаса времени. Мне удалось побывать только на горе Дарвайка и Ясновец.
Близится ночь. Ещё немного и мы будем стоять на горе Пишконя.

Поздней осенью темнеет рано и очень быстро. Мы сходим с хребта на противоположной стороне и разбиваем лагерь.

Я немного обновил свой походный гардероб и несмотря на жуткий ветер ночью и достаточно бодрый минус за бортом палатки, остался доволен своим новым пуховым спальником и надувным карематом.

Следующий день и мы в поиске горного ручья.

Замечательное утро в Карпатах: солнце и полный штиль.

Мы вышли снова на хребет и отправились к его самой высокой точке-горе Негровец.

Это был, наверное, самый лёгкий и спокойный наш выезд в Карпаты. Вообще без приключений. Идёшь себе, смотришь по сторонам, думаешь о разном…

Замечательный обед на самой высокой точке хребта. Мы, как уважающие себя туристы, не едим всякие там *харчи* или “їдло*, так как после их употребления начинаются какие-то странные и жуткие брожения в животе. Не знаю, что они туда добавляют, но я убежден, что ничего хорошего там нет.

Гора Горб на горизонте.

На высоте около 1700 м.н.м. между горой Негровец и Горб мы разбили наш лагерь. Место оказалось достаточно ветреным и необычайно живописным.

Вид с вершины горы Горб.

На следующий день мы начали наш спуск с хребта.

Гора Барвинок незадолго до стремительного спуска в долину.

Всегда немного грустно покидать места, которые оказались очень красивыми и доброжелательными к тебе.

Село Негровец. Грязь, дерьмо и бухие люди. Закарпатские села и городки не удивили. Интересен тот факт, что в соседней Ивано-Франковской области не все так печально, как здесь.Вроде горы те же, а люди живут как-то лучше. Тоже бедно, но не так мрачно, как в горном Закарпатье. Уже второй раз ловлю себя на мысли, что некомфортно мне здесь среди людей. Хочется как можно быстрее в горы.

Часть вторая

До встречи, родные сердцу Горы…

2022. Зима.
Я вернулся обратно. Гора Стрымба. Я ее видел со стороны уже два раза и два раза восхищался ее пирамидальной формой. А тот факт, что гора находиться в относительной изоляции от близлежащих хребтов, добавляло истинной масштабности.

С первых метров подъёма я понял, что легко не будет. Огромное количество рыхлого снега не держало меня и близко. С каждым шагом я проваливался по колена, иногда по щиколотки, иногда по пояс. И это в снегоступах!

Очень медленно я полз вверх. Пыхтел, плевался, матерился, но полз.
Через часа три силы мои иссякли и я упал на ночлег. Выкопал в снегу яму и разложил там палатку. После чего плотно поужинал и лег спать.
Ночь выдалась морозной, но я изначально готов ко всевозможным сюрпризам зимних Карпат, поэтому прихватил с собой все самое теплое.

На следующий день погодка лучше не стала.

Шел я до боли медленно. Через каждые несколько минут останавливался отдышаться.

В конце концов подъем стал более пологим, лесной покров стал редеть. Видимость стала хуже.

По моим ощущениям , я был уже в так называемом цирке, но плотная облачная завеса не позволяла мне что либо увидеть.

Плотное облако, застрявшее на горе, белизна снега, лежавшего вокруг, отсутствие чего-либо, за что мой взгляд мог зацепиться, в итоге заставили мен остановиться. Я понял, что не могу дальше идти, так как просто напросто ничего не вижу. От слова, вообще!

Как говорится, умей найти в себе силы развернуться обратно, особенно в зимних Карпатах, особенно, когда ничего не видишь и не знаешь досконально маршрута.
Одним словом, я побрел обратно.

Спустившись несколько ниже моей предыдущей ночёвки, я снова взял в свои руки лопату, и выкопав большую яму, поставил в ней палатку и уселся ужинать.

Незадолго до захода солнца, облака ненадолго разошлись и я увидел гору Стрымба в лучах уходящего солнца. Незабываемое зрелище!

Спал я замечательно, крепко, видел даже какие-то сны. А на утро вылез из палатки и увидел, что погода испортилась окончательно

Мой бивак до середины дня.

Село Колочава. Транспорт сена при помощи саней и несчастной лошади.

До встречи, Стрымба. Надеюсь, следующий раз мы обязательно встретимся.

2022. Літо
С. Осмолода-г. Кінь Грофецький-г. Грофа-г. Паренки-г. Мала Попадя- г. Попадя- г. Коретвина-с. Осмолода
Мій перший звіт про похід українською мовою. Прикро, що тільки зараз, під час війни, але краще вже так, ніж ніяк.
Як тільки активні бойові дії в Києві і околицях скінчилися і в лікарні стало спокійніше, я вирішив скористатися моментом і не декілька днів відвідати Карпати.
Частина 1 (мої фото)
Недалеко від села Осмолода. Легкий перекус перед початком маршруту.

Набираємо висоту. З’являються перші нариси гір.

Полонина на так званій сідловині, що розташована між горою Грофа та Кінь Грофецький.

Підіймаємось на Кінь Грофецький. Гора знаходиться в стороні від основного маршруту і як результат сюди мало хто ходить.

Вершина і мальовничі гори навкруги.

Гора Грофа. Наша наступна мета.

На сідлі розмістилися на ночівлю.

На наступний день вирушили далі по маршруту.

Підйом на Грофу

Вершина

З висоти можна побачити Сивулю, Ігровище, хребет Братківський, Довбушанку, Свидовець, Стримбу і Пішконю.

Спускаємось з гори на полонину Плісце.

Тут дуже затишне місце, де є притулок, джерело, місця для вогнища і столики. Тут ми гарно пообідали, відпочили і рушили далі.

Далі тропа веде нас на гору Паренки.

Сама вершина досить малопомітна і якби не стовпчик, котрий височіє на найвищій точці гори, було б досить складно зрозуміти, що ж є вершиною, а що ні.

Хоча не думаю, що це має мати якесь значення.

На фото можна побачити, як стіна дощу закриває собою гори навпроти. Ще хвилина і вона накриє нас дощовою завісою.

Спускаємось нижче і в зоні лісу зупиняємось на ночівлю.
Стара дорога до закинутої лісової вирубки.

Перепочивши пару хвилин, рушаю по воду по стежці вниз з гори і через 20 хвилин натрапляю на гірську річку. Неймовірне місце!

Гарно сидимо біля вогнища.

Третій день походу. Наближаємось до гори Мала Попадя.

Вершина густо покрита альпійською сосною.

Підйом на гору Попадя через типові для Горган брили каміння.

Вершина.

Тато і нескінченні зарослі альпійської сосни.

Гора Коретвина. Пару хвилин і на спуск.

Ідемо по сніжнику. Ще тиждень другий і останні свідчення зими остаточно розтануть.

Біля гірської річки зупинилися на ночівлю.

Портативний душ, мило і рушник. Не уявляю, як я раніше обходився без можливості прийняти душ в поході.

Останній день в Карпатах. Річка Лімниця недалеко від селища Осмолода

Частина 2 (фото тата)

Нам гарно повезло з погодою і тому ми осилили весь запланований маршрут без значних витрат і страждання.
Карпати в якості психотерапії як завжди спрацювали на всі сто. Дякую вам, мої дорогі Гори, за те що ви є. За те, що відпускаєте живим і влітку, і взимку. За те, що даруєте натхнення жити і любити
До зустрічі, дорогі серцю Гори!

Маршрут: с. Осмолода -г. Яйко Перегінське-г. Молода- хр. Укерни-г. Яйко Ілемський-г. Горган Ілемський- траверси хр. Аршиця- с. Осмолода

Два тижні пролетіли і ми знову повернулися в Карпати. Справа в тім, що зовсім скоро мої рідні повертаються з заслання, і в мене, відповідно, найближчим часом не буде можливості відвідати мої любі гори.
Частина 1 (мої фото)
Снідаємо перед початком походу

Наша стежка пролягає через одну із багатьох вирубок. Дуже сумна картина.

Полонина лопухів. Чи не лопухів. Одним словом, рослин, що дуже схожі на них.

Через лісові горганські нетрі до вершини Яйко Перегінське

.Тато і море жерепу.

Серед жерепу знаходиться невеличкий острівець з каміння – це і є вершина.

Фотополювання на сухостій

Наш бівак на сідловині між г. Яйко Перегінське і г. Молода.

На ранок погода зіпсувалась і влупила злива.

Рухаємось на траверс г. Молода.
Мертві пеньки мертвих дерев.

Праліси на схилах Молодої вражають.

Після траверсу безпосередній підйом на вершину.

Вершина гори Молода. Видимість нульова і сильний вітер. А ще дуже холодно і мокро.

Йдемо до полонини Солотвинська. Погода налагоджується.

Обід на полонині. Тато фотографує масив Укерни.

Укерна. Більша частина дороги пролягає через нескінченне море жерепу, з якого, незважаючи на це, постійно відкриваються неймовірної краси пейзажі.

Гора Молода.

Гора Яйко Ілемський.

Вершина. Розлога і дуже вітряна.

Полонина Мшана. Наша ночівля біля потічка.

Третій день нашого походу. Підходимо до хребта Аршиця і перша картина людського недбальства. Вирубка на одному із схилів Аршиці.

Сходимо на найвищу точку хребта – Горган Ілемський.

Вже не море, а цілий океан жерепу.

Виходимо на траверс Аршиці. Він іде по так званому райтштоку.
Райтштоки- це старі мисливські стежки, котрі проходять, як правило, траверсом гір. Деякі з цих стежок навіки втрачені, інші ж збережені завдяки туризму.
Траверс вражає своєю красою лісу і огидністю масових вирубок.

Озеро Аршиця. Одна із перлин цього місця.

Озеро Розсохан. Більш розкручене місце. Тут вже можна натрапити на сміття, що лишають після себе нечемні туристи.

Остання, третя по рахунку, ночівля біля озера і спуск в долину.

С. Осмолода і холодне карпатське пиво.

Частина 2 (фото тата)

Боляче дивитись на рани Карпат, котрі після себе лишає варварська жадоба наживи. Але не все так погано. Карпатський ліс відновлюється, звичайно, не так швидко, як хотілось, але це все одно краще, ніж нічого. Особливо чітко це можна побачити на Аршиці, наприклад, на спуску з озера Розсохан. Там маршрут пролягає через ліс і тільки при більш уважному спостереженні можна побачити напівзгнилі пеньки. Звичайно, там не зустрінеш столітніх смерек, зелених мхів і всякого іншого, що є атрибутом карпатських пралісів, але високі, багато метрові смереки, хоч ще і зовсім молоді, надихають на оптимізм.
Україна проходить довгий шлях зцілення і наші українські Карпати є свідченням цього. Вирубки заростають новим лісом, ліс ще рубають, але вже менше, ніж раніше, сміття ще є, але вже не в такій кількості, як років, скажім, 15 назад. (Закарпаття не рахується. То дивний регіон, який живе своїм життям)
Дякую вам, дорогі серцю Гори, за те, що ви просто є. Ви навіть не уявляєте, наскільки ви важливі для мене і як тісно я пов’язаний з вами.
До зустрічі мої Карпати.

 

Позначки:Карпаты, Украина, Україна