Сейшели – 2026
Маршрут:
1. Острів Mahe (с. Аu Cap, пл. Turtle Bay, с. Anse Royale, пл. Anse Royale, пл. Anse Parnel, м. Вікторія, ст. Mare Aux Cochons, мангровий ліс, вод. Sauzier, пл. Anse L’Islet, с. La Misère, ст. Salazie, Venn’s Town, Mission Lodge, пл. Grand’Anse Mahé, вод. Grand’Anse mahe, ст. La reserve)
2. Острів Praslin (пл. Anse Volbert (Cote d’Or), с. Baie Sainte Anne, п. Fond Ferdinand Nature Reserve, ст. Glacis Noir, пл. Anse Lazio, ст. Salazie&Pasquière, пл. Anse Takamaka, с. Grand’Anse Praslin, пл. Grand’Anse, пл. Anse Bateau, пл. Anse Marie-Louise)
3. Острів La Digue (пл.Anse La Reunion, ст. Nid d’Aigle&Secret Garden, пл. Anse Gaulettes, пл. Anse Patates, пл. Anse Severe, п. Veuve Reserve, пл. Grande Anse, п. L’Union Estate Farm, пл. Anse Source d’Argent)
Сейшельські острови.
Ті самі острови, про які більшість думає, що тут суцільний лакшері резорт. З одного боку, я погоджуюсь з тим, що тут можна витратитися по максимуму, але з іншого боку, це можна зробити будь де. Звичайно, ціни на їжу, на житло, на квитки в національні парки тут в середньому вищі, ніж навіть на Маврикії, але це пов’язано з цілою низкою цілком закономірних причин:
А) розташування самих островів, які знаходяться далеко в Індійському океані somewhere in the middle of the nowhere, призводить до того, що товари,які імпортуються в цю країну, гарно виростають в ціні,
Б)грунт на цих островах в цілому малородючий у зв’язку з тим, що острова мають гранітну основу, а сам родючий грунт, що покриває камінь, дуже тонкий і легко вимивається потужними тропічними зливами
В) складний рельєф островів передбачає обмежену площу рівнин, а значить для дикої природи тут дуже сприятливі умови, чого не можна сказати про умови землеробства.
Але незважаючи на це, з фруктами тут трохи краще, ніж на Маврикії чи в Малайзії, але гірше, ніж в Тайланді, Камбоджі, В’єтнамі чи на Шрі Ланці. Кухня тут креольська, а значить всюди рис, риба, м’ясо, карі, різні прянощі, кокос, овочі. І що саме головне, поїсти тут можна досить смачно за відносно невеликі кошти в численних вуличних забігаловках.
Природа. Ці загублені в океані острова одні з найкращих тропічних локацій, які я бачив в своєму житті. Величезні валуни чорного граніту, що виринають з зеленого моря безкінечного тропічного лісу, iconic пляжі з білим піском і пальмами, що нахилені до води, ендемічні рослини і тварини, які зустрічаються тільки тут. А ще численні пішохідні стежки, що пронизують острова і де ти – одинокий хайкер, йдеш через густі Сейшельські ліси, лізеш по фактурному чорному камінню і вмиваєшся в прохолодній воді біля схованого в нетрях острова камерного водоспаду.
Туристичні стежки тут, загалом, не дуже довгі, максимум на день, деякі з них взагалі дуже легкі в проходженні навіть з малою дитиною. Цінність цих маршрутів не лише в красі навколо, а в їх, так би мовити, історичності – всі гірські шляхи на островах створювалися колоністами і рабами сотні років тому для різних господарських потреб: стежки до води, плантаційні дороги, маршрути між селами та бухтами.
На цих островах досить легко спіймати правильний вайб. Тут легко загубитись серед численних пляжів, і деякі з них реально настільки круті, що є справжньою пам’яткою природи, або десь в горах серед багатоярусного лісу, або на подвір’ї скромного будиночку, де живеш.
Ці острова є справжніми уламками прадавнього контингенту Гондвана, а отже – реліктами назавжди втраченої епохи.
Прилетіли ми на острів Має рано вранці. Після місяців справжньої зими і хронічного дефіциту сонця, перші секунди на острові змушують затамувавши подих. Спека, спів пташок, тотальна зелень, ціла палітра нових запахів.
с. Аu Cap. Тут ми поселилися в невеличкому будиночку, який орендували у сім’ї на цілих п’ять днів.
Гуляємо по селу. Знайомимося з людьми, шукаємо магазини і вуличну кухню.
Музей під відкритим небом зі старим деревяним будинком колоніальної епохи. Вхід вільний.
пл. Turtle Bay. Легка прогулянка без купання.
Школярі повертаються зі школи додому.
Вечір. Гарно вечеряємо рисом, п’ємо ром. Вночі всі міцно сплять.
День другий.
Вранці нам привозять арендовану тачку, на якій ми майже одразу вирушаємо по різким гірським серпантинам відкривати для себе острів.
с. Anse Royale. Зупиняємося тут на пару годин, купаємося в теплій воді Індійського океану, після чого купуємо кокоси в місцевому маркеті і сідаємо на обід.
Перший кокос Кіри. Дитина в захваті.
Пляж Anse Parnel. Тут ми лишаємося надовго. Неймовірної краси місце.
Ближче до вечора повертаємося назад і з останніми променями сонця відходимо до сну.
День третій.
Прокидаюсь близько п’ятої ранку. Снідаю, п’ю каву. О шостій виходжу на дорогу і сідаю на перший автобус до столиці Сейшел – міста Вікторія.
Там докуповую води, беру трохи їжі і сідаю на інший вже автобус, який довозить мене до невеличкого селища, з якого починається пішохідний маршрут під назвою Mare Aux Cochons.
Цей маршрут, мабуть, один з найкращих на острові. Довжина близько 10 км, перепади висот не значні, кожен кілометр має свої особливості, майже всюди справжній тропічний ліс.
Людей обмаль, точніше їх взагалі немає.
Невеличка галявина з прекрасним видом на острів.
Промені ранкового сонця пронизують ліс.
Стежка тоне в зеленій траві. В деяких місцях її взагалі не видно.
Десь на середині шляху маршрут виводить до невеличкого гірського озерця, де можна перепочити, трохи перекусити і поповнити водний баланс.
Невелике болотце, з якого ростуть дуже дивні дерева.
Перший погляд через тропічні хащі на іншу частину острова.
Непрохідна стіна зелені.
Бананова плантація. Значить, вже близько село.
Мангрові зарослі.
Вод. Sauzier. Тут я знімаю наскрізь мокрі речі і пірнаю в прохолодну гірську воду. Після чого сохну, їм, п’ю воду. Потім одягаю вже суху футболку і нові шорти.
Пляж Anse L’Islet. Фото краси на пам’ять.
На автобусі за хвилин 30 добираюся до гірського селища la Misere. Тут починається наступна моя стежка.
Стежка Sauzier. Вдвічі коротша за попередню і не така вражаюча, але все одно досить цікава. Проходить через закинуту чайну плантацію.
Вид на найвищу гору острова.
Фото з оглядового майданчика Mission Lodge. Бескрайній океан і тотальна зелень навкруги. Неймовірно.
День прямує до свого завершення. На автобусах повертаюся до своєї сім’ї. Обіймаємося, цілуємося, разом вечеряємо. Сплю дуже добре і досить довго.
День четвертий.
Після сніданку вирушаємо на пляж неймовірної краси Anse Royale.
Купаємося, обідаємо в фастфудній Leo’s food, після чого купаємося знову і під вечір повертаємося назад.
День п’ятий.
На цей раз вирушаємо через гори на протилежну частину острова.
Пляж Grand’Anse Mahe.
Поки сімейство купається в океанічних водах, на пару годин вирушаю до невеличкого водоспаду, що схований глибоко в джунглях.
Водоспад Grand’Anse mahe. Тихе і дуже затишне місце.
Пообіді їдемо назад. Зупиняємося на перевалі і з донею швидко проходимо стежку la reserve trail.
На чорному камінні як на пательні, тому надовго не затримуємося.
Декілька фото на пам’ять і назад на лісову стежку. Там тінь і вже не так спекотно.
Гарненький ананас прямо біля стежки.
Вдома вечеряємо і з настанням ночі відходимо до сну.
День шостий.
Збираємо речі, вантажимось в машину і вирушаємо на паром, що має відвезти нас на острів Praslin.
На паромі дрімаємо. По прибуттю беремо тачку і їдемо заселятися в готель.
Кіра і довгоочікувана лапша з овочами. У лапші немає шансів.
День сьомий.
Вид з нашого балкону.
Їдемо на машині в місцевий заповідник Fond Ferdinand Nature Reserve.
Кіра і величезних розмірів тропічний лопух.
Місцева черепашка обідає. Інша сховалась в калюжу і спить.
Сам парк розташований в лісі, де домінує місцева пальма Коко-де-мер, яка є справжнім ендеміком острова Праслін. З особливостей: найбільше насіння в світі, величезні листки, росте довго, живе не одне століття.
Відпочинок на лавці в тіні величезного тропічного лопуха.
Оглядовий майданчик. Видно порт, сусідні пагорби і острів La Digue.
Повертаємося назад. Стомлені, але радісні від того, що гарно сходили, що ніхто не згорів і не травмувався.
Стежка Glacis Noir. На цей раз я збігав на неї сам. Стежка коротка, якщо йти швидко, то можна за годину, максимум півтори вже повернутися назад.
Коріння дерев, як вени землі, пронизують кожен метр грунту.
Пожежна вишка в кінці стежки і вид навколо.
Надовго не затримуюсь, п’ю воду, їм банан і назад до сім’ї.
Ввечері йдемо на пляж, гуляємо, вдома вечеряємо.
День восьмий.
Їдемо на пляж Anse Lazio, де купаємось пару годин, нормально згораємо на сонці і вже запеченими повертаємося назад в номер.
Неприємно, але що вже зробиш.
Вечірній променад на пляжі Anse Volbert (Cote d’Or). Ритуальні танці навколо кокосів.
Сімейне фото на фоні заходу сонця на пам’ять. Всі дуже гарні і молоді.
Я з донечкою вдивляємося в океанічну далечінь.
День дев’ятий.
З самого ранку виходжу досліджувати центральну частину острова. Стежки ст. Salazie&Pasquière.
Трек загалом не складний, спочатку йдеш лісом, потім ліс закінчується і починаються кущі.
Йти одне задоволення, спеки немає, єдине, що трохи душно.
Болото, з якого ростуть дуже дивні дерева. Я вже їх бачив на острові Mahe.
Короткий перепочинок, банановий перекус, вода і рухаюсь далі.
Індійський океан. Десь там острів Mahe.
Болото з іншої сторони. Нажаль, фото і близько не передають атмосфери цього місця. На фотографії не чутно співу пташок, запахів в повітрі, не чутно далекий гавкіт собак і кукурікання місцевих півнів.
Спускаюсь назад до цивілізації.
День десятий.
Досліджуємо острів на машині. Пляж Anse Takamaka.
Якщо чесно, я ніколи не був реальним фанатом пляжів як таких, але саме на Сейшелах вони вразили мене своєю красою. Звичайно, що не всі і не всюди, але в більшості своїй пляжі Сейшел дійсно неймовірні.
Пляж Grand’Anse. Обідня сієста в тіні від пальм з видом на океан.
Пляж Anse Bateau і дорога, по якій ми їхали. Незабутні враження.
Пляж Anse Marie-Louise і фото на пам’ять.
День десятий.
Залишаємо острів Praslin і на паромі відправляємося до острова La Digue.
Наш будиночок на наступні п’ять днів.
Після заселення відправляємося на невеличку прогулянку по острову.
La Digue – це справжня Сейшельска провінція. Всюди бігають курі, коти, собаки і чутно мугикання корів. Якщо закрити очі, то може скластися враження, що ти десь в рідному українському селі.
Пляж Anse La Reunion і вечірнє купання в розігрітій океанічній воді.
День одинадцятий.
Стежки Nid d’Aigle&Secret Garden. Жодної людини на маршруті. Після нічної зливи йти дещо складніше, ніж зазвичай, бо каміння робляться слизькими і на підошву липне бруд, але якщо бути обережним, то місія цілком виконана.
Вид з найвищої точки на острові.
Острів Praslin.
Після короткого перепочинку рухаюсь далі. Стежка, по суті, проходить по ледве чи не єдиному хребту на острові.
Йти легко, особливо вранці, повітря після нічної зливи легке і навіть трохи прохолодне.
Через хвилин сорок треку починається спуск до океану. Тут стає трохи складніше, бо потрібно перелазити через каміння, але це продовжується взагалі недовго.
Пляжі Anse Gaulettes і Anse Patates. По фотографії на пам’ять.
По поверненню до сім’ї я побачив, що ситуація на Близькому Сході загострюється все більше. Повітряні простори ряда країн, включно з Катаром, вже закриті, рейси відміняються сотнями. Люди у зв’язку з закриттям основних азійських хабів лишаються заблокованими в різних кутках світу. Ситуація, м’яко кажучи, не дуже і ризик, що і наш рейс буде також скасовано, дуже високий. Опцій, як діяти, декілька:
а) чекати відміни рейсу, потім перебронюватися на пізніші дати, сподіваючись, що ситуація стабілізується, і авіакомпанія буде спроможна нас забрати звідси
б) купувати новий квиток на альтернативні маршрути, які жодним чином не чіпляють повітряний просто країн Близького Сходу і подавати запит на компенсацію вартості невикористаної частини квитка.
Вирішую поки нічого не робити. Треба видихнути і спробувати заспокоїтися.
День тринадцятий.
Ситуація з авіаперельотами стає тільки гіршою. Намагаюся зрозуміти, як діяти. Звичайно, можна спробувати лишитися на островах, але ситуація може затягнутися на довго, а це витрати на житло, на харчі, питання по роботі. І плюс взагалі повна невизначеність стосовно термінів повернення. Паралельно шукаю варіанти можливої купівлі авіаквитків через інші авіакомпанії. Варіантів, нажаль, небагато. Лишаються Turkish airlines, але вони повністю забиті на багато дат вперед, indigo через Індію з самостійною пересадкою, але треба індійська віза, якої у нас звісно, що немає, і Ethiopian airlines через Ефіопію, але ціни, звісно ж, просто космос.
В обід вийшли прогулятися по селу, перекусити і по дорозі додому зайшли в парк під назвою Veuve Reserve. Цікаве місце.
День чотирнадцятий.
Наш рейс скасовано. Є варіанти перенесення дати або повернення коштів. Обираю другий.
Купую за великі гроші квитки до Варшави через Африку. Дорого, навіть дуже дорого, але що поробиш. Самостійна подорож – це завжди ризик. Особливо зараз.
Беремо в аренду іржаві і тотально ушатані велосипеди, на яких відправляємося досліджувати острів. Доречі, на цьому острові майже всі їздять на велосипедах. Тут це основний вид транспорту. Є так звані баггі. Це елетротаксі. Є звичайні машини, але їх дуже мало і вони, як правило, використовуються для будівельних або трансферних потреб.
Пляж Grande Anse і кокос, що дуже гарно втамовує спрагу.
Індійський океан і тропічний дощ попереду.
Пару годин на пляжі і гайда на наші корита продовжувати досліджувати острів.
Ввечері вдвох з донею їдемо на пляж будувати будиночки для крабів.
День п’ятнадцятий.
Парк L’Union Estate Farm і величезні черепахи.
Руїни кладовища.
Пляж Anse Source d’Argent. Вважається найкрасивішим на Сайшельских островах. Нажаль, погода не дозволила нам оцінити це місце по справжньому. Але нічого. Взагалі не проблема.
Проходимо через плантацію ванілі.
Ввечері з донею знову поїхали на пляж будувати будиночки для крабіків.
Останній захід сонця на Сейшельських островах. Від усвідомлення того, що наша подорож добігає до свого кінця, мені трохи сумно. Так завжди.
Сейшелькі острови. Ви назавжди в моїй пам’яті. Я розумію, що навряд чи коли-небудь сюди знову повернусь. Але і сумувати особливо не варто, бо в світі ще стільки місць, які здатні вразити і запам’ятатися на все життя, що життя не вистачить, щоб всіх їх побачити.
Сейшелькі острови – це без перебільшення одні з найкращих тропіків, які я тільки бачив за своє життя. З одного боку, тут всюди пальми, кокоси, банани, навколо теплий Індійський океан, на пішохідних маршрутах справжнє різноманіття тропічної флори, а з іншого боку, що досить не характерно для тропічних країн, так це безпечність Сейшел на всіх рівнях. Тут безпечно їсти вуличну їжу, навіть безпечно пити воду з крану, тут майже ніколи не буває штормів, тут немає небезпечних для людини представників тропічної фауни. Єдина реальна небезпека на островах – це лишитися без грошей в гаманці.
Як на мене, якщо дозволяють ресурси, то Сейшельскі острови є ідеальним місцем для двух тижневого сімейного відпочинку.
Я дуже радий, що мені вдалося провести ці два тижні разом з моєю сім’єю. Це незабутній досвід і незабутні враження. А враховуючи, що кожен день в рідній країні несе реальні ризики для життя, то цінність і важливість такого відпочинку зростає в рази.
Я радий тому, що моя доня знову побувала на океані. Не знаю, чи зможе вона в дорослому віці колись знову сюди прилетіти(мені, звісно, хочеться вірити, що в неї буде така можливість), але те, що мені вдалося в ці непрості часи показати доні красу цих неймовірних островів, мене безмежно тішить. Чи дорого вийшло? Так, дорого. Але ще дорожче прожити життя, маючи можливість побачити Сейшельські острови і не зробити цього.
Синій, безмежний Індійський океан.
Колись я вперше тебе побачив і місті Тангаллє, Шрі Ланка. Ніщо так не втихомирює еґо, як усвідомлення безмежності і величі природи і мініатюрності самого себе. Цей океан існував задовго до того, як ми його назвали Індійським, задовго до появи перших людей.
Попереду складна дорога додому. Паром на острів Має, далі три перельоти, після чого два потяги, але це все немає значення.
Сейшелькі острови – ви назавжди в моєму серці.
Прощавайте, Сейшели!