Затоплений міні кар’єр.

Неймовірне поле пшениці

Загублений серед очерету іржавий пішохідний місток, по якому вже давно ніхто не ходить.

Десь там внизу починається річка Ірпінь.

Вечір на півдні Житомирщини.

Ніч в лісі біля села Лубське. Тридцять хвилин на збори і до дому.

Вечір в гамаку після вина у батьків на території біля нашого заповідного лісу. Все було б взагалі прекрасно, якби не звуки балістики…

Запис Outdoor activity (ukr) – частина п’ята спершу з'явиться на cosmomarmots.com.

Маршрут: Заросляк – Чорногірський хребет (г. Говерла, г. Брескул, г. Данциж, г. Туркул, г. Ребра, г. Бребенескул, г. Мунчел, г. Дземброня – г. Піп Іван Чорногірський – г. Смотрич), с. Дземброня.

Мрія стала реальністю. Нам вдалося пройти зимовий Чорногірський хребет (без г. Петрос) за чотири дні. Нам дуже повезло з погодою (якщо не рахувати того, що мороз інколи доходив до мінус 15 градусів), повезло з тим, що снігу було не так вже і багато на хребті, повезло з тим, що майже не бачили людей на маршруті. Одним словом, трапилося взагалі не так,як гадалося, бо до останнього моменту планували йти на нижчі гори, але прогноз погоди все переграв. І в результаті, Чорногора пройдена, ми вже в Дземброні, їмо гуцульську їжу і купаємось в чані.

Стартуємо. Погода сонячна, вітру взагалі немає.

Ось вона, красуня! Гора Говерла. 

Вершина. Весь Чорногірський хребет як на долоні.

На вершині на довго не затримуємося. Йдемо на хребет.

Спустившись з Говерли, опиняємося у підніжжя гори Брескул. Легкий перекус і йдемо далі

Вершина гори Брескул і неймовірна Говерла на задньому плані.

На хребті, між горою Брескул і горою Пожижевська влаштовуємо бівак.

Вечеряємо, лягаємо спати.

Ранок наступного дня. Сильний мороз, але на щастя майже без вітру. Снідаємо, пакуємо речі і вирушаємо далі.

Вершина гори Пожижевська. Повний штиль. Попереду гори Данціж і Туркул.

За декілька годин доходимо до гори Туркул, після чого починаємо спуск в сторону озера Несамовите.

З вершини досить складний і небезпечний спуск. Повільно, інколи без рюкзаків, долаємо перешкоди і врешті-решт виходимо до перемички.

 На перемичці перекур і далі по ножу, не спускаючись до озера, йдемо в сторону гори Ребра.

Тато і гора Туркул позаду.

Туристична группа на шляху.

Підіймаємося на гору Ребра.

Десь там далеко гора Піп Іван Чорногірський.

Стаємо на бівак. Перш ніж поставити намети, закопуємося в сніг.

Вечеря на хребті.

Ранок третього дня. Мороз страшенний. Снідаємо.

Йдемо далі.

Гора Бребенескул. Говерла все далі і далі від нас.

Далі по маршруту гора Менчул.

Тато на фоні гори Гутин Томнатик.

Після обіднього перекусу підіймаємося на гору Дземброня.

Гора Дземброня

Йдемо далі по хребту. Попереду жандарм.Обходимо гору траверсом, благо сніг міцний, тому в принципі, ми нічим не ризикуємо.

Ставимо намети недалеко від гори Піп Іван Чорногірський.

Найхолодніша ніч. Найхолодніший ранок. Льодяний вітер.

Лишаємо всі речі і швидко забігаємо на гору Піп Іван Чорногірський.

Останні метри перед вершиною.

Колись давно тут була обсерваторія, потім руїни обсерваторії, тепер всюди стоять вікна, працює генератор. А всередині чергують рятувальники.

Спускаємось з гори. Вітер трохи стишився. Збираємо речі і на спуск з хребта.

Вершина гори Смотрич. Прощальний погляд на Чорногору. Подумки дякую горам за те, що відпускають нас живими і цілими назад.

Далі спуск з гори. Різкий і досить небезпечний. Жалкую, що не взяв льодоруб. З ним би було в рази безпечніше і легше долати цей спуск.

Доходимо до лісу і ставимо намети на невеликій галявині. Вечеряємо і вкладаємося спати.

Останній день в Карпатах. Сніданок, речі, потім швидкий спуск в мальовниче село Дземброня.

А далі обід, чан, відпочинок.

Це був без перебільшення найкращий і найдраматичніший мій похід в Карпати. Зима, карпатське високогір’я, яскраве сонце, сильний, я б сказав, по справжньому тріскучий мороз, масштабні поля снігу, скелі і засніжені льодовикові озера. Саме так ми провели ці насичені чотири дні і чотири ночі.

Я дякую вам, любі серцю гори, за те, що ви є в моєму житті, за те, що вкотре відпускаєте живим і неушкодженим.

До зустрічі, мої дорогі Карпати.

2025 рік. Осінь.

Сходили з татом в коротенький похід на гори Стримба і Стреминіс. Сходили легко і швидко, першу ніч провели на самому хребті, другу вже біля річки під постійним нічним дощем.

Село Колочава далеко внизу.

Починається стрімкий підйом. За пагорбом височіє власне сама Стримба.

Через пару годин ходи ми виходимо на сам хребет. Знаходимо хороше місце під намети. Вершина гори Стримба. Видно хребет Пішконю. 

Спускаємось до наметів, де розпалюємо багаття і сідаємо вечеряти.

Ніч видалась досить вітряною, але це не завадило нам гарно відпочити. Вранці спокійно снідаємо, після чого збираємо речі і рухаємося далі.

Вершина гори Стреминіс. Сюди ніхто, або майже ніхто не ходить, бо стежки як такої тут немає. А все тому, що вся вершина гори вкрита сумнозвісною альпійською сосною, через яку йти неймовірно складно.

Спускаємось з хребта.

Невеличке озерце.

Далі входимо в ліс і через деякий час по стрімкому потічку спускаємось до річки, яку переходимо вбрід.

Місце нашої другої ночівлі.

Гарно посиділи біля багаття, смачно повечеряли, після чого гарно поспали під постійний шум карпатської річки.

Вранці рушили назад в Колочава через напівдикий перевал Присліп.

Ночівлі на хребті – це взагалі окрема історія! Неймовірно драматично, гарно, інколи по домашньому затишно, а інколи по справжньому небезпечно.

Дякую вам, дорогі серцю гори, за те що ви є. До зустрічі взимку!

2026 рік. Знову зима і знову рідні Карпати.

Нажаль, не склалося з погодою, але з іншого боку немає поганої погоди при умові правильно підібраного спорядження і вірно спланованого маршруту.

Враховуючи погодний фактор, вирішили йти по карпатському середньогір’ю, по Покутсько-буковинським Карпатам.

Нитка маршруту: буковинський перевал – хребет Ігрець – гора Біла Кобила – гора Габорянська – гора Ротило – село Волова.

Хребет Ігрець.

Перша ніч на хребті.

По обіді спускаємося з хребта, тонемо в снігу, після полонин виходимо до підніжжя гори Біла Кобила.

Вершина гори Біла Кобила.

Ставимо намети недалеко від вершини.

Третій день. Рухаємося через кучугури снігу до гори Габорянська.

Майже вершина гори Габорянська. Царство снігу і хмар. Тотальна білизна.

Вершина! Повна тиша. Страшний мороз.

Спускаємося з гори і я ставлю намет біля колиби. Тато спить в хаті. На дворі мінус 15.

Четвертий день походу. Снігу по пояс. Але на цей раз мене спасають мої нові не зовсім нові снігоступи tsl 325.

Повільно, але впевнено крокуємо до гори Ротило . Я йду першим, так би мовити троплю стежку, за мною тато.

Полонина Ротундул.

Ставимо намети і одразу підіймаємось на гору Ротило.

Вершина гори Ротило і товстий я.

Остання,четверта ніч в Карпатах була по справжньому холодною. Щось подібне було на Чорногорі минулої зими. Але норм. Всі виспалися і вранці,як то часто буває, вийшло сонечко, але ми вже мали рухатися до людей.

Гора Ротило в променях ранкового сонця.

Гора Габорянська.

В селі Волова як завжди був чан і ополонка. Далі Ворохта, потім Франківськ і дорога додому.

Любі серцю гори, ви назавжди в моєму серці. До зустрічі!

Літо. 2026 рік. Три ночі і чотири дні походу в дрімучі Горгани.

Старт в селі Стара Гута. Тато впевнено крокує після штурму галасливого гірського потічка.

На горі Середня. Накрапає легкий дощ і суцільна хмара навкруги.

Класичні Горганські греготи. Їх тут незліченна кількість.

Місце нашої першої стоянки. Сонце і дощ.

Панорама Горган незадовго до заходу сонця.

Другий день походу. Вершина гори Висока.

Гора Ігровець.

Хребет Ігровище. Масштаби вражають.

Друга ніч на сусідньому хребті Сивуля.

Ранок третього дня. Крокуємо до Сивуль.

На вершині гори Велика Сивуля.

Вершина гори Мала Сивуля.

Після спуску з хребта зустрічаємо на своєму шляху коней з дитинчатами. Дуже пасторальна картина.

За декілька годин виходимо на хребет Горган.

Сивулі вже з протилежного боку.

Безкрайнє поле альпійської сосни і одинока стежка, що пронизує весь хребет. Якби не титанічна праця туристів волонтерів, які декілька років тому прочистили цю стежку, я навіть і не знаю, як би ми йшли по ній. Якось, мабуть, би йшли, але зі значно більшим коефіцієнтом страждання.

Я був під суцільним враженням від цього хребта. Це щось неймовірне! Спочатку сосна, потім неймовірної краси галявини, через кілометр справжні вікові смереки, потім знову сосна, через ще кілометр природній оглядовий майданчик на Ігровище і Сивулі.

Місце нашої третьої ночівлі. Ну, просто без слів!

Краса навколо нас.

Четвертий день. З сумом вирушаємо далі.

Хребет як на долоні. Фото з верхнього поверху закинутої військової вежі.

І швидкий спуск до річки, далі миття тіл в холодній гірській воді, після чого спринт до Осмолоди, таксі, Франківськ і потяг додому.

На Ігровці і на Сивулях я вже не вперше, тому сподобалося, задоволений, місця гарні, але від хребта Горган я під справжнім враженням. Це дійсно унікальне місце. Дерева, кущі створюють відчуття затишку, хоча ти постійно знаходишся на вершині хребта, а відсутність води на маршруті і одна єдина стежка тримають в легкому тонусі.

Не знаю, але я не певен, що є щось подібне в наших Карпатах до хребта Горган. Це дійсно унікальне місце, яке стоїть ніби осторонь від всіх інших гір і хребтів.

Мої рідні Карпати, мої любі серцю гори. Люблю вас всім серцем. До зустрічі в недалекому майбутньому!

Запис Карпати – частина восьма спершу з'явиться на cosmomarmots.com.

Стартуємо з татом з селища Мигія. Попереду нас чекають три дні і дві ночі пригод по каньйону річки Південний Буг.

Перші кілометри вражають. Шум порогів, спів пташок, повна відсутність людей, валуни каміння і скелі до неба створюють реально драматичну атмосферу.

Місця ці є однозначно справжньою перлиною України.

Ближче до вечора спускаємось в каньйон річки Корабельна, де біля величезної скелі ставимо намети. Гарно сидимо біля багаття.

Другий день походу. Снідаємо, збираємо речі. Повертаємося на річку Південний Буг.

Рельєф стає пологішим, іти значно легше, ніж вчора.

За день проходимо близько 25 км. Ще засвітла зупиняємося в дуже мальовничому місці. Розбиваємо лагер, палимо багаття, вечеряємо.

Третій день походу. Снідаємо, збираємо речі. Рухаємося далі по маршруту в сторону переправи.

Переправа через річку Південний Буг.

Дуже гарно сходили з татом. Гарні місця, неймовірно драматичні пейзажі. З задоволенням повернусь сюди знову. Через декілька років. Вже з донечкою.

Перший велопохід в 2025. Полісся. Таке рідне мені Полісся.

На цей раз я вирушив з міста Малин на північ. Побував в лісах і болотах Словечанського кряжу, завітав в Білоозерський і Дружбівський кар’єри, побував в безлічі сіл і лісів.

Полісся різне. Якщо на півночі – це безкрайні лісі, болота і торф’яники, села, що знаходяться на відстані десятків кілометрів один від одного, то на півдні – це сільськогосподарські поля, велика кількість сіл, людей. Звичайно, південне Полісся, в порівнянні з багатьма іншими регіонами нашої України, майже безлюдне, але якщо ми не виходимо за межі цього регіону,тоді виглядає так, що тут по справжньому багато людей.
Але якщо хочеться справжнього solitude, тоді треба їхати однозначно на північ. Ні тобі нормальних доріг, ні магазинів, ні людей. Повна дичина навкруги.

Зустрічай мене, Українське Поділля!

Земля відчайдушних гайдамаків, земля безкрайніх полів і безкінечного гравію.

Тут кожен твій метр пам’ятає свист холодних стріл і скрегіт несамовитих шабель.

Я — вершник, що повзе на сталевому велосипеді крізь гущавини твоїх соняхів.

З шаною й повагою вітаюся з тобою, подільська земле.

Дороги Поділля… Це справжній рай для гревел турингу. Сотні кілометрів повної відсутності асфальту, неймовірні, як для рівнини, перепади висот, драматичні пейзажі навкруги.
І да, забув сказати, що Україна неймовірна! Абсолютно дика атмосфера, інколи просто здається, що ти загубився in the middle of the nowhere, але в першому ж селі, де всього три вулички, тебе люб’язно чекає жіночка в магазинчику, де є все необхідне тобі. Сільські магазини це взагалі окрема історія.
Неймовірна земля, неймовірні люди, неймовірна природа. Пам’ятаю, як років з 15 назад почав активно подорожувати світом, намагаючись втікти звідси.
Але тепер розумію і знаю, що єдине місце на планеті Земля, де я б хотів жити, це моя рідна Україна.

Осінь. Миролюбівський кар’єр.

Тут ми провели всього одну ніч, але важливо, що це був перший outdoor досвід Кіри.

Була майже вся наша сім’я: мої батьки, Оленка, Кіра і я. Гарно посиділи, поговорили, трохи випили і смачно повечеряли. Незабутні моменти життя.

Традиційно вже. Наш ліс. Багаття. Смачна вечеря. Гарно поговорили, посиділи.

З лампою на мотузці взагалі hugge.

Кінець зими. Ми з татом знову в секретному лісі.

Розпалили багаття, приготували їсти, гарно випили і гарно повечеряли.

Ранок. Збираємо намети.

Сезонний потічок несе свої води в далечінь.

Траверс пагорба).

Гарно провели час в рідному лісі.

2026 рік. Соло велоподорож на три дні і три ночі до царства лісів і боліт. Полісся. Перші два дні – це північ Житомирщини, третій день – центр області.

Північна Житомирщина – це безкрайні ліси і болота. Сіл дуже мало, особливо в районі Словечанського кряжу. Єдине, біля Овруча є натяк на цивілізацію: сіл побільше, видно людей навіть, є магазинчики і трохи кафе. Але якщо взяти Полісся в районі кряжу, чи рушити в сторону Древлянського заповідника, то там взагалі повна дичина навкруги.

Дуже атмосферно катнув. Два вечора в лісі біля багаття,  думки в голові і мій стрімкий і швидкісний карбоновий болід. Все-таки, нечасто в тих місцях хтось буває зі сторони. А дарма.

Останню ніч провів під відкритим небом без намету у себе на території. Гарно повечеряв, допив коньяк і ліг спати.

Незабутній вийшов велопохід. В принципі, як і всі інші.

Ніч з донею в наметі. Доня в захваті. А я щасливий, коли дитина щаслива.

Нам обом так сподобалося, що незабаром знову організуємо ніч в наметі.

Запис Outdoor activity (ukr) – частина четверта спершу з'явиться на cosmomarmots.com.

А теперь о товарных поездах и о наших путешествиях в вагонах с углем, железом, песком. О том, как буравили мы лицами своими ветер и пыль, как пили дешевое вино и как подпрыгивали в такт с тряской грузового состава. Дети не бедных родителей, с сотней второй гривен в кармане, студенты и врачи, пьяные и веселые мы ехали навстречу черной мгле, болотному солнцу, золотой пшенице, полноводным рекам и соленым морям. Мы изрыгали из себя проклятия и мат, плевали на рельсы и бросали окурки на мостовые. Наш трейнхоп был не ради денег и еды. Мы впитывали в себя заводскую вонь товарных поездов. Грязными руками сумели преломить хлеба и обнимаясь друг с другом, грелись у костра холодными осенними вечерами, порой просыпались и подбрасывали хворост в догорающий костер, затем укладывались поудобнее и снова засыпали. Те времена были наполнены грязью и вонью, смрадом немытых тел и перегаром пропитых ртов.

С тех пор много вина утекло. Все постарели, кто разжирел, а кто занялся своим физическим воспитанием. И нет ничего плохого в том, что нашей команды больше нет. Плохо остановиться и осесть, прилепить свою задницу к холодильнику и с него не слазить.

Фотографии я взял у white_hospital, моего соратника по бомжеваниям, теперь толкового ходожника по коже, и сделал это без его ведома. Фотографии все пленочные ибо только пленка наиболее точно передает сущность явления.

Мост через р. Днепр в городе Киеве.

Едем за грибами на р. Тетерев. Идет дождь. На улице лето.

Ранее утро на берегу р. Тетерев.

Где-то недалеко от Козятина.

Жмеринка

Черновцы.

По дороге на Коростень.

В сторону Черновцов.

Черновцы.

Черновцы.

Мироновка.

Возле Фастова.

Мироновка. В руках у милиции.

Мироновка. Недалеко от вокзала.

Киев. Лето. Первый трейнхоп.

Ожидаем посадки на поезд.

Время течет своим чередом. Я продолжаю путешествовать. Продолжаю жечь костры и прославлять языческих богов, ставить палатки и спать под чистым ночным небом, стопить тачки и подниматься на вершины гор. А вот о трейнхоппе почему-то позабыл. И зря. Но ничего. Нужно дождаться первых холодов и отправиться в Мироновку. К ментам в гости. На чай с печеньем.

Запис ТРЕЙНХОППИНГ (UKR) спершу з'явиться на cosmomarmots.com.