Outdoor activity (ukr) – частина четверта
Перший похід в 2025 році. Зима. На вулиці ніби пізня осінь, чи рання зима: снігу немає, періодично пригріває сонечко, дме легкий вітерець.
Стартуємо з татом з селища Мигія. Попереду нас чекають три дні і дві ночі пригод по каньйону річки Південний Буг.
Перші кілометри вражають. Шум порогів, спів пташок, повна відсутність людей, валуни каміння і скелі до неба створюють реально драматичну атмосферу.
Місця ці є однозначно справжньою перлиною України.
Ближче до вечора спускаємось в каньйон річки Корабельна, де біля величезної скелі ставимо намети. Гарно сидимо біля багаття.
Другий день походу. Снідаємо, збираємо речі. Повертаємося на річку Південний Буг.
Рельєф стає пологішим, іти значно легше, ніж вчора.
За день проходимо близько 25 км. Ще засвітла зупиняємося в дуже мальовничому місці. Розбиваємо лагер, палимо багаття, вечеряємо.
Третій день походу. Снідаємо, збираємо речі. Рухаємося далі по маршруту в сторону переправи.
Переправа через річку Південний Буг.
Дуже гарно сходили з татом. Гарні місця, неймовірно драматичні пейзажі. З задоволенням повернусь сюди знову. Через декілька років. Вже з донечкою.
Перший велопохід в 2025. Полісся. Таке рідне мені Полісся.
На цей раз я вирушив з міста Малин на північ. Побував в лісах і болотах Словечанського кряжу, завітав в Білоозерський і Дружбівський кар’єри, побував в безлічі сіл і лісів.
Полісся різне. Якщо на півночі – це безкрайні лісі, болота і торф’яники, села, що знаходяться на відстані десятків кілометрів один від одного, то на півдні – це сільськогосподарські поля, велика кількість сіл, людей. Звичайно, південне Полісся, в порівнянні з багатьма іншими регіонами нашої України, майже безлюдне, але якщо ми не виходимо за межі цього регіону,тоді виглядає так, що тут по справжньому багато людей.
Але якщо хочеться справжнього solitude, тоді треба їхати однозначно на північ. Ні тобі нормальних доріг, ні магазинів, ні людей. Повна дичина навкруги.
Зустрічай мене, Українське Поділля!
Земля відчайдушних гайдамаків, земля безкрайніх полів і безкінечного гравію.
Тут кожен твій метр пам’ятає свист холодних стріл і скрегіт несамовитих шабель.
Я — вершник, що повзе на сталевому велосипеді крізь гущавини твоїх соняхів.
З шаною й повагою вітаюся з тобою, подільська земле.
Дороги Поділля… Це справжній рай для гревел турингу. Сотні кілометрів повної відсутності асфальту, неймовірні, як для рівнини, перепади висот, драматичні пейзажі навкруги.
І да, забув сказати, що Україна неймовірна! Абсолютно дика атмосфера, інколи просто здається, що ти загубився in the middle of the nowhere, але в першому ж селі, де всього три вулички, тебе люб’язно чекає жіночка в магазинчику, де є все необхідне тобі. Сільські магазини це взагалі окрема історія.
Неймовірна земля, неймовірні люди, неймовірна природа. Пам’ятаю, як років з 15 назад почав активно подорожувати світом, намагаючись втікти звідси.
Але тепер розумію і знаю, що єдине місце на планеті Земля, де я б хотів жити, це моя рідна Україна.
Осінь. Миролюбівський кар’єр.
Тут ми провели всього одну ніч, але важливо, що це був перший outdoor досвід Кіри.
Була майже вся наша сім’я: мої батьки, Оленка, Кіра і я. Гарно посиділи, поговорили, трохи випили і смачно повечеряли. Незабутні моменти життя.
Традиційно вже. Наш ліс. Багаття. Смачна вечеря. Гарно поговорили, посиділи.
З лампою на мотузці взагалі hugge.
Кінець зими. Ми з татом знову в секретному лісі.
Розпалили багаття, приготували їсти, гарно випили і гарно повечеряли.
Ранок. Збираємо намети.
Сезонний потічок несе свої води в далечінь.
Траверс пагорба).
Гарно провели час в рідному лісі.
2026 рік. Соло велоподорож на три дні і три ночі до царства лісів і боліт. Полісся. Перші два дні – це північ Житомирщини, третій день – центр області.
Північна Житомирщина – це безкрайні ліси і болота. Сіл дуже мало, особливо в районі Словечанського кряжу. Єдине, біля Овруча є натяк на цивілізацію: сіл побільше, видно людей навіть, є магазинчики і трохи кафе. Але якщо взяти Полісся в районі кряжу, чи рушити в сторону Древлянського заповідника, то там взагалі повна дичина навкруги.
Дуже атмосферно катнув. Два вечора в лісі біля багаття, думки в голові і мій стрімкий і швидкісний карбоновий болід. Все-таки, нечасто в тих місцях хтось буває зі сторони. А дарма.
Останню ніч провів під відкритим небом без намету у себе на території. Гарно повечеряв, допив коньяк і ліг спати.
Незабутній вийшов велопохід. В принципі, як і всі інші.
Ніч з донею в наметі. Доня в захваті. А я щасливий, коли дитина щаслива.
Нам обом так сподобалося, що незабаром знову організуємо ніч в наметі.