Карпати – частина восьма
Маршрут: Заросляк – Чорногірський хребет (г. Говерла, г. Брескул, г. Данциж, г. Туркул, г. Ребра, г. Бребенескул, г. Мунчел, г. Дземброня – г. Піп Іван Чорногірський – г. Смотрич), с. Дземброня.
Мрія стала реальністю. Нам вдалося пройти зимовий Чорногірський хребет (без г. Петрос) за чотири дні. Нам дуже повезло з погодою (якщо не рахувати того, що мороз інколи доходив до мінус 15 градусів), повезло з тим, що снігу було не так вже і багато на хребті, повезло з тим, що майже не бачили людей на маршруті. Одним словом, трапилося взагалі не так,як гадалося, бо до останнього моменту планували йти на нижчі гори, але прогноз погоди все переграв. І в результаті, Чорногора пройдена, ми вже в Дземброні, їмо гуцульську їжу і купаємось в чані.
Стартуємо. Погода сонячна, вітру взагалі немає.
Ось вона, красуня! Гора Говерла.
Вершина. Весь Чорногірський хребет як на долоні.
На вершині на довго не затримуємося. Йдемо на хребет.
Спустившись з Говерли, опиняємося у підніжжя гори Брескул. Легкий перекус і йдемо далі
Вершина гори Брескул і неймовірна Говерла на задньому плані.
На хребті, між горою Брескул і горою Пожижевська влаштовуємо бівак.
Вечеряємо, лягаємо спати.
Ранок наступного дня. Сильний мороз, але на щастя майже без вітру. Снідаємо, пакуємо речі і вирушаємо далі.
Вершина гори Пожижевська. Повний штиль. Попереду гори Данціж і Туркул.
За декілька годин доходимо до гори Туркул, після чого починаємо спуск в сторону озера Несамовите.
З вершини досить складний і небезпечний спуск. Повільно, інколи без рюкзаків, долаємо перешкоди і врешті-решт виходимо до перемички.
На перемичці перекур і далі по ножу, не спускаючись до озера, йдемо в сторону гори Ребра.
Тато і гора Туркул позаду.
Туристична группа на шляху.
Підіймаємося на гору Ребра.
Десь там далеко гора Піп Іван Чорногірський.
Стаємо на бівак. Перш ніж поставити намети, закопуємося в сніг.
Вечеря на хребті.
Ранок третього дня. Мороз страшенний. Снідаємо.
Йдемо далі.
Гора Бребенескул. Говерла все далі і далі від нас.
Далі по маршруту гора Менчул.
Тато на фоні гори Гутин Томнатик.
Після обіднього перекусу підіймаємося на гору Дземброня.
Гора Дземброня
Йдемо далі по хребту. Попереду жандарм.Обходимо гору траверсом, благо сніг міцний, тому в принципі, ми нічим не ризикуємо.
Ставимо намети недалеко від гори Піп Іван Чорногірський.
Найхолодніша ніч. Найхолодніший ранок. Льодяний вітер.
Лишаємо всі речі і швидко забігаємо на гору Піп Іван Чорногірський.
Останні метри перед вершиною.
Колись давно тут була обсерваторія, потім руїни обсерваторії, тепер всюди стоять вікна, працює генератор. А всередині чергують рятувальники.
Спускаємось з гори. Вітер трохи стишився. Збираємо речі і на спуск з хребта.
Вершина гори Смотрич. Прощальний погляд на Чорногору. Подумки дякую горам за те, що відпускають нас живими і цілими назад.
Далі спуск з гори. Різкий і досить небезпечний. Жалкую, що не взяв льодоруб. З ним би було в рази безпечніше і легше долати цей спуск.
Доходимо до лісу і ставимо намети на невеликій галявині. Вечеряємо і вкладаємося спати.
Останній день в Карпатах. Сніданок, речі, потім швидкий спуск в мальовниче село Дземброня.
А далі обід, чан, відпочинок.
Це був без перебільшення найкращий і найдраматичніший мій похід в Карпати. Зима, карпатське високогір’я, яскраве сонце, сильний, я б сказав, по справжньому тріскучий мороз, масштабні поля снігу, скелі і засніжені льодовикові озера. Саме так ми провели ці насичені чотири дні і чотири ночі.
Я дякую вам, любі серцю гори, за те, що ви є в моєму житті, за те, що вкотре відпускаєте живим і неушкодженим.
До зустрічі, мої дорогі Карпати.
2025 рік. Осінь.
Сходили з татом в коротенький похід на гори Стримба і Стреминіс. Сходили легко і швидко, першу ніч провели на самому хребті, другу вже біля річки під постійним нічним дощем.
Село Колочава далеко внизу.
Починається стрімкий підйом. За пагорбом височіє власне сама Стримба.
Через пару годин ходи ми виходимо на сам хребет. Знаходимо хороше місце під намети.
Вершина гори Стримба. Видно хребет Пішконю. 
Спускаємось до наметів, де розпалюємо багаття і сідаємо вечеряти.
Ніч видалась досить вітряною, але це не завадило нам гарно відпочити. Вранці спокійно снідаємо, після чого збираємо речі і рухаємося далі.
Вершина гори Стреминіс. Сюди ніхто, або майже ніхто не ходить, бо стежки як такої тут немає. А все тому, що вся вершина гори вкрита сумнозвісною альпійською сосною, через яку йти неймовірно складно.
Спускаємось з хребта.
Невеличке озерце.
Далі входимо в ліс і через деякий час по стрімкому потічку спускаємось до річки, яку переходимо вбрід.
Місце нашої другої ночівлі.
Гарно посиділи біля багаття, смачно повечеряли, після чого гарно поспали під постійний шум карпатської річки.
Вранці рушили назад в Колочава через напівдикий перевал Присліп.
Ночівлі на хребті – це взагалі окрема історія! Неймовірно драматично, гарно, інколи по домашньому затишно, а інколи по справжньому небезпечно.
Дякую вам, дорогі серцю гори, за те що ви є. До зустрічі взимку!
2026 рік. Знову зима і знову рідні Карпати.
Нажаль, не склалося з погодою, але з іншого боку немає поганої погоди при умові правильно підібраного спорядження і вірно спланованого маршруту.
Враховуючи погодний фактор, вирішили йти по карпатському середньогір’ю, по Покутсько-буковинським Карпатам.
Нитка маршруту: буковинський перевал – хребет Ігрець – гора Біла Кобила – гора Габорянська – гора Ротило – село Волова.
Хребет Ігрець.
Перша ніч на хребті.
По обіді спускаємося з хребта, тонемо в снігу, після полонин виходимо до підніжжя гори Біла Кобила.
Вершина гори Біла Кобила.
Ставимо намети недалеко від вершини.
Третій день. Рухаємося через кучугури снігу до гори Габорянська.
Майже вершина гори Габорянська. Царство снігу і хмар. Тотальна білизна.
Вершина! Повна тиша. Страшний мороз.
Спускаємося з гори і я ставлю намет біля колиби. Тато спить в хаті. На дворі мінус 15.
Четвертий день походу. Снігу по пояс. Але на цей раз мене спасають мої нові не зовсім нові снігоступи tsl 325.
Повільно, але впевнено крокуємо до гори Ротило . Я йду першим, так би мовити троплю стежку, за мною тато.
Полонина Ротундул.
Ставимо намети і одразу підіймаємось на гору Ротило.
Вершина гори Ротило і товстий я.
Остання,четверта ніч в Карпатах була по справжньому холодною. Щось подібне було на Чорногорі минулої зими. Але норм. Всі виспалися і вранці,як то часто буває, вийшло сонечко, але ми вже мали рухатися до людей.
Гора Ротило в променях ранкового сонця.
Гора Габорянська.
В селі Волова як завжди був чан і ополонка. Далі Ворохта, потім Франківськ і дорога додому.
Любі серцю гори, ви назавжди в моєму серці. До зустрічі!
Літо. 2026 рік. Три ночі і чотири дні походу в дрімучі Горгани.
Старт в селі Стара Гута. Тато впевнено крокує після штурму галасливого гірського потічка.
На горі Середня. Накрапає легкий дощ і суцільна хмара навкруги.
Класичні Горганські греготи. Їх тут незліченна кількість.
Місце нашої першої стоянки. Сонце і дощ.
Панорама Горган незадовго до заходу сонця.
Другий день походу. Вершина гори Висока.
Гора Ігровець.
Хребет Ігровище. Масштаби вражають.
Друга ніч на сусідньому хребті Сивуля.
Ранок третього дня. Крокуємо до Сивуль.
На вершині гори Велика Сивуля.
Вершина гори Мала Сивуля.
Після спуску з хребта зустрічаємо на своєму шляху коней з дитинчатами. Дуже пасторальна картина.
За декілька годин виходимо на хребет Горган.
Сивулі вже з протилежного боку.
Безкрайнє поле альпійської сосни і одинока стежка, що пронизує весь хребет. Якби не титанічна праця туристів волонтерів, які декілька років тому прочистили цю стежку, я навіть і не знаю, як би ми йшли по ній. Якось, мабуть, би йшли, але зі значно більшим коефіцієнтом страждання.
Я був під суцільним враженням від цього хребта. Це щось неймовірне! Спочатку сосна, потім неймовірної краси галявини, через кілометр справжні вікові смереки, потім знову сосна, через ще кілометр природній оглядовий майданчик на Ігровище і Сивулі.
Місце нашої третьої ночівлі. Ну, просто без слів!
Краса навколо нас.
Четвертий день. З сумом вирушаємо далі.
Хребет як на долоні. Фото з верхнього поверху закинутої військової вежі.
І швидкий спуск до річки, далі миття тіл в холодній гірській воді, після чого спринт до Осмолоди, таксі, Франківськ і потяг додому.
На Ігровці і на Сивулях я вже не вперше, тому сподобалося, задоволений, місця гарні, але від хребта Горган я під справжнім враженням. Це дійсно унікальне місце. Дерева, кущі створюють відчуття затишку, хоча ти постійно знаходишся на вершині хребта, а відсутність води на маршруті і одна єдина стежка тримають в легкому тонусі.
Не знаю, але я не певен, що є щось подібне в наших Карпатах до хребта Горган. Це дійсно унікальне місце, яке стоїть ніби осторонь від всіх інших гір і хребтів.
Мої рідні Карпати, мої любі серцю гори. Люблю вас всім серцем. До зустрічі в недалекому майбутньому!
Позначки:ukraine, Україна