cosmomarmots.com

Фарерські острови

Маршрут:

с. Vatnsoyrar

о. Sørvágsvatn

в. Bøsdalafossur

с. Miðvágur

м. Torshavn

с. Hvalvík

с. Saksun

з. Pollurin

гірське сідло Tjørnuvíksskarð

с. Tjørnuvík

с. Haldórsvík

в. Fossa

м. Klaksvík

с. Viðareiði

г. Villingadalsfjall

с.Nólsoy

м. Nólsoy Lighthouse

м. Borðan Lighthouse

м. Sørvágur

с. Bøur

в. Múlafossur

с. Gásadalur

о. Hvilvtkinnavatn

о. Fjallavatn

с. Slættanes

М’яка, волога,чавкаюча тундра. Постійні тумани, дощі, вітри і звуки хвиль атлантики, що постійно атакують почорнілі від вічності береги вулканічних островів.
Нарешті я тут побував. Точніше, я ще поки тут. Лежу в палатці, яку ще вчора під шаленим дощем поставив в кемпінгу міста Торсхавн, і намагаюся скласти докупи свої враження від країни. І як це завжди буває зі Скандинавією, ці враження до болі однозначні. Рівень життя просто космос, природа зачаровує своєю скупістю, драматичністю і суровістю, погода абсолютно неадекватна. Ось світить сонце, повний штиль, пташечки співають, вівці бекають, одним словом, справжня ідилія, але в якийсь момент тебе обдуває холодним вітром, потім кудись зникає сонце, і ти не встигаєш отямитися, як буквально за декілька хвилин погода різко змінюється і починає йти дощ, видимість стає майже нульовою, здіймається вітер і ти вже не знаєш, що й робити.
Звісно, якщо подорожуєш на машині, спиш в готелі, харчуєшся в ресторації, то мінлива погода північної країни не буде здаватися вже такою проблемою. Але коли спиш в палатці і харчуєшся на вулиці з того, що сам собі наготував, тоді стає в рази цікавіше.
З погодою мені не дуже повезло. Хоча, може тут завжди так: пару годин світить сонце, потім два дні дощ, холоднючий вітрюган і льодяна мряка, потім все затягнуто хмарами, але слава тобі господи, вже без дощу і шаленого вітру. Люблю я такий відпочинок.
Візуально Фарерські острови, особливо гірські долини, нагадали мені національний парк Йотунхеймн, що в Норвегії: пологі, ніби обрізані гострим ножем, схили гір, широкі водянисті долини з міріадами потічків, річок, водоспадів. Колись давно, ще за часів останнього льодовикового періоду, тут були льодовики, які рухаючись з гір вниз в долини, сформували відповідні драматичні форми.

Фарери чекають на мене.

Містечко Vatnasroyar.

Озеро Sorvagsvatn і перші Фарерські вівці. Мої вітання.

Містечко Miðvágur. Тут я повертаю праворуч, набираю трохи висоти і заплативши 200 крон за вхід, виходжу на свій перший пішохідний маршрут.

Йду паралельно озеру Sorvagsvatn.

Десь внизу шалені хвилі холодного північного океану тиснуть на вулканічні стіни острова.

Без зайвих слів. Пам’ятаю, я просто став і деякий час бездумно дивився на драму стихії. Нічого подібного я в житті не бачив.

Поставив палатку на березі озера.

Всю ніч йшов дощ. Але без вітру. Пам’ятаю, що гарно спав під рівномірний стукіт численних крапель дощу. Здається, навіть не прокинувся за ніч жодного разу.

Вівці хрумають запашну траву Фарерської тундри.

Водоспад і вівця.

Фото з автобуса. Не втримався.

Місто Торсхавн. Столиця островів. Тут проживає майже половина всього населення країни. А ще тут літають чайки, плавають кораблі і пароми, повно старих будівель і є магазин туристичного спорядження, де можна купити газ для пальника.

Селище Hvalvik. Тут стартує моя подорож до селища Saksun.

Іду пішки по асфальтованій дорозі, так як муніципальний транспорт в це селище не їздить. Іноді проїздить машина. Взагалі, по дорогам, де їздять машини, ходити не дуже комфортно, але ця дорога є виключенням.

Неймовірні краєвиди навкруги. Не передати словами.

В селищі Saksun є бухта, що оточена високими горами і яка усіяна чорним піском.

Місце достойне, але досить популярне серед туристів, тому навіть незважаючи на великі розміри цієї природної цікавинки, загубитися тут досить важко.

Музей під відкритим небом, що демонструє нам, як виглядала типова Фарерська ферма в старі часи.

Виходжу на стару стежку, що з’єднує селище Saksun з селищем Tjørnuvík.

Вид на бухту з висоти пташиного польоту.

Рухаюсь через гори до сідла Tjørnuvíksskarð.

Після сідла починається пологий спуск до протилежної частини острова.

Видимість лишає бажати кращого, але,як на мене, це тільки добавляє таємничості і усамітненості.

Ставлю палатку на пагорбі недалеко від села. Чутно плескіт хвиль і бекання овець.

Всю ніч іде дощ. Я вже потроху починаю до нього звикати.

Селище Tjørnuvík на наступний день.

Вранішня мжичка розганяється вітром. Я одягаюсь в мембранні штани і куртку, інакше намокну повністю за лічені хвилини.

Збираю речі, п’ю каву і спускаюся вниз

Водоспад Fossa. Один з найбільших на Фарерських островах.

Місто Klaksvik. Тут пересідаю на інший автобус і їду в селище Vidareidi.

Місцеві забулдиги. Фото на пам’ять.

З селища виходжу на підйом на гору Villingadalsfjall. Гору не видно за хмарами. Я розумію, що красивого пейзажу мені годі чекати. Але для мене не це головне.

Підйом технічно не складний, але досить стрімкий. Інколи занадто, я б сказав.

Чим ближче до вершини, тим густіша хмара. Видимість залишає бажати кращого.

Вершина. Північний схил гори вкритий снігом. Я підходжу до краю і мене вмить обдуває крижаним північним вітром. Десь там далеко Арктика. Холодна і не привітна. Саме вона зараз шле мені свій льодяний привіт.

Спукаюсь в селище.

На тому ж самому автобусі повертаюсь в Klaksvik. На автостанції взнаю, що у зв’язку зі страйком автобусних водіїв, в цей вечір більше відправленнь не буде. Починає йти дощ. І поки я думаю, що робити, водій автобуса, що привіз мене, пропонує мені випити чаю в нього вдома.

Цілий вечір ми пили чай, каву, їли китове м’ясо і тістечка. Одним словом, дуже гарно провели час.

Близько десятої вечора порядний Johan, а саме так звали справжнього добродія, завіз мене в столицю острова, де я під шаленим дощем поставив палатку в місцевому кемпінгу і під вже звичний мені шум падаючих крапель, міцно заснув.

Маяк в місті.

Острів Nolsoy.

Цілий день я йшов по справжній тундрі. Холод, вітер, дощ, туман, тотально мокрий грунт і безліч маленьких потічків. Це було щось неймовірне.

А на самому кінці острова я відвідав два справжніх маяки.

І тією ж самою дорогою назад.

Селище Nolsoy.

Чекаю на паром.

Місто Sorvagur

Йду пішки по дорозі в сторону селища Gasadalur.

Селище Bour.

Місцеві корівки наминають сіно.

Наразі, до селища Gasadalur можна без проблем дістатись на машині. Але так було не завжди. Раніше тут ніякої дороги не було, і тунелю через гору теж не було. Єдиним сполученням між селищем і іншою частиною острова була пішохідна стежка. По ній і ходили люди. Наразі, стежка вже втратила своє першочергове значення, але стала популярною серед пішохідних туристів.

Низини затягнуті хмарами.

Водоспад Múlafossur. Мабуть, найбільш розкручена локація на островах.

Селище Gasadalur.

В мене лишається два дні і дві ночі на островах. Тому не довго вагаючись,виходжу в тривалий треккінг по острову.

Фото зроблені недалеко від гірського сідла Gresskarð.

Переді мною, як на долоні, всі Фарерські острови.

Починаю спуск в долину.

Озеро Hvilvtkinnavatn. Густий туман не дозволяє побачити більше.

Водоспад на річці Gullringsa.

Ставлю палатку на березі озера Fjallavatn. Гарно вечеряю. Вночі знову дощ.

На ранок наступного дня з погодою краще. Збираю речі і рушаю далі по запланованому маршруту.

Озеро Fjallavatn з висоти.

Старючий, покритий мохом тур.

Попереду моя основна ціль на цей день. Покинуте селище Slættanes.

З’явилися це селище в позаминулому столітті, жило тут близько 70 людей. За весь час сюди так і не побудували дорогу і не провели електрику. В результаті, селище було кинуте людьми в середині минулого століття.

Наразі, сказати що Slættanes повністю закинутий не можна, так як будинки, що лишилися тут, влітку використовуються власниками в якості дач.

Тією ж дорогою повертаюсь назад.

Доходжу знову до озера Fjallavatn і повертаю ліворуч, в сторону містечка Sorvagur.

 Зовсім поруч міста, біля гірського потічка, ставлю палатку і лягаю спати.

Фарери не забудуться ніколи. Дай боже знайти в собі сили переосмислити побачене і почуте. Саме на ціх островах, десь на гірських перевалах, чи біля холодних озер, в оточенні гір і овець, накритий туманом і дощем, відчуваєш по справжньому неймовірність Півночі. Її суровість і норовливість. А ці маленькі квіточки, які сором’язливо пнуться до неба, дивним чином дарують спокій на душі.

Фарерські острови однозначно вартують того, щоб тут хоча б раз в житті побувати. І не на машині, і не в готелі, а по-справжньому, в палатці, і пішки, з рюкзаком на плечах.

Фарери вразили мене дуже сильно і по праву лишаться в моїй пам’яті назавжди. І ні фізичні страждання, ні майже постійний холод, дощ і туман не здатні применшити моєї радості, ба більше, вони тільки підсилюють її.

Я дякую вам, дорогі мої острова, за неймовірний тиждень пригод і зануреннь в самого себе.

Через дві години виліт.

Я забираю частинку островів з собою. Це моє і стосується тільки мене. І лишаю частину себе назавжди тут. Серед гірських долин і озер, овець і квітів, водоспадів і одиноких гірських перевалів.

Takk fyri alt.

 

 

Позначки:Дания, Данія