Outdoor activity (Ukr) – частина друга
1. Ірдинське болото. Мошногірський кряж.
Неймовірно круті три дні і три ночі в майже дикій місцині. Шикарна зимова погода: не зовсім холодно, але й не зовсім тепло. До найближчих населених пунктів не так вже й далеко, але й не так, щоб зовсім близько. Звичайно, ці місця не зовсім дикі і тут важко загубитися, але втрапити в халепу, особливо взимку, не так вже й складно. Для автономного соло походу є все: відсутність людей, сіл, магазинів і машин, і відповідно, йдучи сюди взимку маєш покладатися лише на себе. Особливо в тих місцях, де немає мобільного покриття.
Але загалом, саме болото і сусідній кряж дуже атмосферні. Ідеш собі, про різне думаєш, слухаєш спів пташок, милуєшся краєвидами. Насправді, унікальність цього місця не лише в тому, що зі всіх сторін воно оточене лісами, в яких повно кабанів, лисиць, зайців і косуль, а ще в тому, що це болото, по суті своїй, осередок унікального біорозмаїття, не характерного для прилеглих до нього територій. Болото, в якому час рухається дуже повільно. І де людина – це гість.
Фото без коментарів.
До зустрічі, Ірдинське болото. До зустрічі, Мошногірський кряж.
2. Велоподорож з с. Горбовичі в с. Медвин. Майже 400 км за два с половиною дні. Було круто!
3. Соло велоподорож в гості до півострова Трахтемирів і назад по Канівським горам. Три дні і дві ночі. Було важко, особливо на півострові, але я знав, що буде непросто, тому особливо не переживав з цього приводу. Зустрів косулю, оленя, зайця і кабанів. Одним словом, сходив до тварин в гості.
4. Хороший видався велопохід на три дні і дві ночі. Побували на Житомирщині, покупалися в ставках, наслухалися співу пташок рано вранці в лісі.
4. Соло велоподорож довжиною в тиждень. 900 км доріг, лісів, полів і ярів. Безліч сіл і людей, Місця козацької слави, провінційні магазинчики і люди на старих, іржавих велосипедах.
Маршрут: м. Київ – м. Переяслав – парк Білоозерський – 40+ сіл Полтавщини – гора Пивиха – м. Батурин – с. Суботів – Тясминицький каньйон – м. Кагарлик – с. Горбовичі.
Я радий, що здійснив таку подорож. Я побачив, так би мовити, привідкрив для себе Україну. Країну бідну, але не знедолену, країну з розбитими дорогами і охайними хатами, країну працьовитих людей і великих соняшникових полів.
Лівобережна Україна. Старий Дніпро.
Зупинка біля невеличкого потічка
Перша ніч в національному парку Білоозерський.
Ранок наступного дня. Канівське водосховище і Трахтемирів з протилежного боку.
Рухаюсь пішки по парку. Пісок не дає змоги їхати на велосипеді.
Їду в глибину Полтавської області.
Одне з багатьох полів, через яке пролягав мій маршрут.
Другу ніч провів в невеликому лісочку одразу біля соняшникового поля.
Третій день велопоходу. Рухаюсь далі по Полтавщині.
Стара, закинута мазанка і поле молодих соняхів навколо. В цій картині є щось глибоко символічне.
Гора Пивиха. Дуже круте місце на березі Кременчузького водосховища.
Гора знаходиться недалеко від сіл і це, в принципі, можна назвати недоліком цього місця. Умовно проста доступність цього місця закономірно призвела до напливу різних людей. Так, тут відносно чисто, але сміття періодично зустрічаються. А якщо відійти від гори в сторону до найближчого села, то перше, що побачите, це величезне сміттєзвалище. Нажаль, така наша реальність.
Поставив палатку на малому клаптику землі прямо над водою.
День наступного дня. Повертаюсь на Правобережну Україну.
Десь недалеко від депресивного міста з романтичною назвою Світловодськ.
Перші села Кіровоградської області зустріли мене не зовсім гостинно. Шановний пан відпочиває після гарного сніданку.
Центр одного з сіл.
З полегшенням я лишив Кіровоградщину позаду і опинився на любій Черкащині.
Місто Батурин. Саме тут була резиденція Б. Хмельницького.
Навпроти резиденції заселився в готель, де гарно помився і відпочив.
Село Суботів. Іллінська церква, яка була побудована за наказом Б. Хмельницького.
Рухаюсь далі по Черкаській області.
Тясминський каньйон. Невеличкий за розмірами, але дуже затишний і цікавий за рельєфом.
Рибалка на човні.
Місце прибране, чисте, видно, що за ним слідкують люди.
Набираю воду в потічку десь в глибині дикого лісу, що межує з Ірдинським болотом.
Дорога додому. На фото десятикілометрова соша, яка витрушує усі кістки і вибиває з голови все зайве.
Останню ніч провів в невеликому лісочку десь недалеко від міста Кагарлик.
5. Закриття сезону регіональних велоподорожей. З’їздили на Житомирщину, намотали там близько 300 км, і ледве там не лишилися. Таких розбитих доріг я не бачив ніде. Не знаю, може це просто нам так повезло з маршрутом, але якщо відверто, то я думав, що мій любий велосипед в якийсь момент не витримає і просто розвалиться під мною. На щастя, цього не трапилося.
4 дні і три ночі лютого гревелу по брутальній Житомирщині я запам’ятаю надовго.
Позначки:Україна