cosmomarmots.com

1. Маршрут: с. Лазещина – г. Мала Говерла – сідловина – с. Говерла

Перший мій зимовий похід в гори. Давно це було. Років п’ятнадцять назад.

Ми чудом лишилися тоді живі. Я пам’ятаю, що був дуже сильний мороз, сильна негода на другий день походу, а в ніс ні мапи, ні нормального газу, ні теплих курток, ні розуміння куди йти і що робити у випадку поганої погоди.

Фотографій, нажаль ,зовсім мало.

Другий день походу. Рухаємось. Мороз скажений.

Вадим попереду. Пам’ятаю, що цю фотографію я зробив незадовго до початку справжнього шторму. Дуже швидко насунула чорна хмара, здійнявся сильний вітер і повалив сніг.

Ми зрозуміли, що на Говерлу вже ніхто не йде, і рятуючись від негоди, побігли, як потім виявилося, навпростець до сідловини. І це було, м’яко кажучи, не зовсім правильне рішення, враховуючи високий рівень снігу. Не пройшло і пів години, як ми остаточно загрузли в свіжому карпатському снігові. Мокрі, голодні та змерзлі. А тим часом карпатська негода свистіла, шипіла, сичала і рвала простір навколо нас на клапті. Та ніч була по праву одною з найскладніших в моєму житті. У нас не було ні води, ні можливості розтопити сніг, ні розуміння, що робити завтра і куди йти.

На третій день походу погода кращою не стала. Ми якось зібрали палатку, якусь всунули стопи в льодяні черевики, але що робити з усім цим далі ніхто з нас не знав. А погода тим часом засівала нас білим габаритним снігом.

Як раптом, о чудо, проясняється буквально на мить і ми бачимо дерев’яний будиночок на сідловині між Говерлою і Петросом.

Я не знаю, скільки ми витратили часу, повзучи і провалюючись по пояс в тому снігові, але десь пообіді ми нарешті дісталися заповідної сідловині. І той будиночок, з грубою і дровами, став нашим спасінням. В ньому ми провели дві ночі, виглядаючи погоду, але так її і не дочекалися.

На цій фото видно синє небо, яке з’явилося буквально на годину ввечері наступного дня.

Останній день в Карпатах. Спускаємося до села Говерла.

Тоді нам, насправді , дуже круто повезло. Ми чудом не замерзли, власне, коли треба було, то подивилися в правильному напрямку, і що саме головне, знайшли в собі сили рухатися далі, незважаючи на тотальну втому і виснаження.

Саме тоді я зрозумів, що взимку гори, навіть такі невисокі, як Карпати, стають по справжньому небезпечними.

Наразі все. До зустрічі, любі серцю гори…

 

4 дні і 3 ночі спокійного соло походу по хребту Діл Ребровач.  

Більшість вершин на хребті вкриті лісом. Відповідно, цей хребет не про шикарні вигляди на оточуючі гори, а радше про певну камерність, я б сказав навіть, про певну інтимність і внутрішній спокій. Власне, так мені здалося протягом цього походу

Невеличка панорама з вершини однієї з гір на сусідній Ліснівський хребет.

Рухаюсь далі по хребту. Навкруги суцільний ліс.

Невеличка полонина в променях обіднього сонця.

Мій вечірній бівак. Починаю збирати дрова для вечірнього вогнища. Враховуючи той факт, що хребет не є особливо популярним маршрутом, відповідно з дровами тут проблем немає.

Ранок наступного дня. Селфі в моєму новому зимовому спальнику від sierra designs. З ним холодні прокидання тепер в минулому. Висунув руки, потім висунув ноги, і гайда на двір.

Рухаюсь через каміння і ялинки кудись вперед. 

Моя палатка в променях вечірнього сонця

Третій день в Карпатах  зустрів мене справжньою хуртовиною.

Через годину сніг припинився і я вирішив добігти хребет до кінця. І саме ця ділянка хребта Діл Ребровач виявилася найбільш панорамною і драматичною.

В горах погода, особливо взимку, досить непередбачувана. Ще зовсім нещодавно світило сонце і був повний штиль, як в один момент здіймається вітер і починається справжня хуртовина.

Повертався назад по своїм слідам. Без них було б значно складніше орієнтуватися в просторі.

Мій намет гарно засніжило.

Останній, четвертий день походу. Спускаюся в село Волова.

Село Волова. Кінцева точка мого маршруту. Саме тут мене чекає преміальний карпатський чан, чай і неймовірний релакс після не зовсім складного, але в той же час по справжньому зимового переходу по хребту Діл Ребровач.

До зустрічі, любі серцю Гори.

 

 

В Карпатах вже справжня зима. День став трохи довшим. Всі гори в снігах.

На цей раз нас було двоє: я і мій тато. Планувалося разом піднятися на гору Стара , що є частиною гірського масиву Свидовець, далі рухатись в сторону Близниць, і врешті решт через гору Великий Котел спуститися до села Чорна Тиса.

Йдемо з села Кваси. Тато позаду.

Але сталося не так, як гадалося. Татові на третьому кілометрі стало погано з ногами і ми були змушені розділитися. Слава богу, це трапилося недалеко від населеного пункту, а не десь на хребті, серед вітру, снігу і скель.

Швидко поставили палатку, на пальнику розтопили сніг, пообідали, після чого я лишив тата і рушив далі по маршруту.

Справжня карпатська хуртовина.

Перша невеличка колиба на шляху. Тут я влаштував невеликий привал.

Через годину затяжного підйому виходжу на величезну полонину. Тут непогода відчувається в рази сильніше. Сильний вітер сильно сповільнює швидкість пересування. Відчувається велич природи, її могутність з одного боку, і свою мізерність з іншого.

Першу ніч я провів в колибі, що розташована практично на самому хребті.

Полонина наступного дня. З погодою стало краще.

Виходжу на хребет. Вітер помірний. Опади відсутні.

Фото зроблене десь недалеко від гори Стара.

Поодинокі засніжені ялинки. Рухаюсь в хмарі поміж них. Відчуваю певну нереальність того, що відбувається зі мною і де я знаходжусь. Йду повільно, намагаюсь не збитися зі шляху. Коригую своє пересування з навігатором.

Білосніжна пустеля карпатського високогір’я.

Ненадовго заходжу в зону лісу. Снігу в мій зріст. Снігоступи в такій ситуації стають життєво необхідним інструментом, без яких пересування по такій місцевості перетворюється в пекельну муку.

Виходжу на гору Пересліп, після якої досить швидко опиняюсь на горі Мала Близниця. Рухаюсь без зупинок далі.

Гори Стара, Пересліп і Мала Близниця на фото.

Підйом на гору Близниця досить затяжний. Це трохи злить, бо інколи здається, що він ніколи не закінчиться.

На фото група туристів ледь проглядається через білизну хмари. Там, де вони, там вершина Близниці.

Після Близниці йде спуск до невеликого сідла, після якого починається стрімкий підйом на найвищу точку всього Свидовецького масиву – гору Велика Близниця.

Вершина гори Велика Близниця.

Після гори йду до Жандармів. Вперше починаю бачити весь масив Свидовець. Зимова велич цих гір вражає.

Гори Близниця і Велика Близниця позаду

Під вечір доходжу до перемички, де розташовані підйомники гірськолижного комплексу “Драгобрат”. Далі траверсом минаю гору Стіг. Проходжу ще метрів триста і ставлю палатку у відносно безпечному місці на самому хребті.

Близниці в променях вечірнього сонця.

Досить швидко розкопую місце під свій намет. З заходом сонця здіймається крижаний вітер. Намагаюсь не баритися з наметом. Зафіксувавши його за допомогою снігоступів, тренінгових палок і лопати, залажу всередину. Вечеряю і вкладають до сну.

Майже всю ніч дме досить сильний вітер. Сніжить. Довго не можу заснути.

На ранок погода і близько не така, яка була ще вчора ввечері. Йде сніг і дме досить сильний вітер. Але видимість не нульова. Тому приймаю рішення йти далі по запланованому маршруту.

Періодично з’являється сонце. Але як правило ненадовго. Дуже мало фотографую, так як пересування по хребту ускладнене сильним вітром.

Через декілька годин ходу починаю йти на спуск. Вітер слабшає.

Зовсім скоро виходжу на полонину Крачунєска. Тут майже повний штиль.

Під вечір снігопад стишується. Я ставлю намет біля колиби, вечеряю і лягаю спати.

Ранок наступного дня. Селфі в моєму новому пуховому спальнику від Sierra Designs. Взимку в Карпатах не може бути комфортно. Взимку в Карпатах з тобою протягом всього походу буде конденсат в палатці, холодні пальці рук і ніг, крижаний вітер і ускладнене пересування по маршруту, короткий світовий день і можливе зневоднення. Тому критично важливо мати з собою відповідне спорядження, яке певною мірою, за умови знань і досвіду, не тільки збереже життя і здоров’я, а  полегшить побут туриста, що пересувається засніженими схилами Карпат.

Йду в сторону села Чорна Тиса. Під вечір ставлю палатку в лісі. Палю вогнище, вечеряю і гарно сплю всю ніч.

Ранок останнього дня в Карпатах.

Попереду село Чорна Тиса.

А далі зустріч з татом, смачна вечеря і звісно, справжній карпатський чан.

Цей соло похід по карпатському високогір’ю виявився багатим на емоції та драматичні пейзажі. Я дякую горам, що відпускають мене живим і неушкодженим. Цікавий феномен, що протягом всього перебування на хребті я відчував дивний ментальний зв’язок з місцевістю. Це важко описати словами. І це також про повагу. До гір, до місцевості, до природи. Особливо різко ти це відчуваєш, коли знаходишся сам серед засніжених вершин. Коли твій намет рве холодний, зимовий вітер і ти намагаєшся собі щось приготувати, коли сніг лупцює тебе з усіх сторін, а ти тихо і пригнічено йдеш.

Я вкотре дякую вам, любі серцю Гори, за те що ви є в моєму житті. За те, що відпускаєте живим і без втрат.

До зустрічі, дорогі мої Карпати.

 

Літо. 2024. Ми з татом йдемо у великий похід рідними Карпатами.

Стартуємо з села Колочава.

Підіймаємося на хребет Красна. Валить сонце, на небі ні хмаринки і повний штиль.

Підйом пологий і не складний, але враховуючи спеку і повний штиль, йти досить некомфортно.

На самому хребті повна тиша. Ні вітру, ні співу пташок, нічого.

Під вечір починається гроза, і тому ми швидко спускаємося до будиночка, який я випадково побачив, рухаючись по маршруту.

Як виявилося, цей будинок збудували місцеві збирачі ягід для своїх потреб. Тут вони сплять, їдять і миються.

На наступний день добрі люди підкинули нас на хребет і ми рушили далі.

Другий день походу видався вже не таким жарким: сонце закрилося хмарами і з’явився вітер. Тому йти стало комфортніше.

Починаємо спуск з хребта в селище Усть Чорна.

Спустившись, ми переходимо річку і одразу починаємо набирати висоту на протилежній від Красна стороні.

Ранок наступного дня з видом на хребет Красна.

Свою другу ніч в Карпатах я провів в гамаку.

Третій день походу. Підіймаємося на Свидовець.

Підйом довгий, але пологий, навколо смереки і полонини. Йдеш і кайфуєш.

У підніжжі гори Велика Куртяска стаємо на ніч. Ночуємо по суті на самому хребті з видом на сам Свидовець.

Четвертий день походу. Рухаємося в сторону центрального Свидовця.

Озеро льодовикового походження Апшинець. 

Звертаємо зі Свидовця в сторону гори Татарука.

У підніжжя гори перекус і гайда на вершину

На вершині вітряно і холодно.

Сходимо зі Свидовця і спускаємося до перевалу Околе. Тут проводимо четверту ніч.

П’ятий день походу. Забігаємо на гору Велика Братківська.

На фото видно гори Гропа і Дурня

Рухаємося в протилежному напрямку в сторону гори Чорна Клева.

Дякуючи сонечку і легкому вітру цей хребет здався нам дуже тихим і спокійним.

Йдемо через океан альпійської сосни

Гора Чорна Клева.

Спускаємося з хребта і ночуємо на полонині

На наступний день прокидаємося серед вівців, котрі оточили наші немети зі всіх сторін. Такого прокидання в мене ще не було.

Це була шикарний, наповнений справжніми емоціями, п’ятиденний похід по Карпатах.

Я дякую вам, любі серцю гори, за те, що ви є в моєму житті!

Позначки:Україна