Румунія – 2025
Маршрут:
М. Сучава
М. Сібіу
Румунські Карпати – гірський масив Фєгераш (г. Tatarul, г. Suru, г. Budislavu, о. Lacul Avrig, г. Scara, г. Puha, г. Musceaua Scării, г. Șerbotă, г. Negoiu, о. Călțun, г. Lăițel, г. Paltinu, г. Iezerul Caprei, г. Paru de Fier, г. Arpașul Mare, г. Mircii, о. Podu Giurgiului, г. Viștea Mare, г. Moldoveanu, г. Gălășescu Mic, г. Slănina, г. Urlea, о. Lacul Urlea, г. Zarna, г. Pietrele Popii, г. Comisul, г. Lerescu, г. Vf. Făgetu Caprei, г. Țânțăreanu, г. Tămașul Mare), гірський масив Piatra Craiului ( г. Tămăşelului, г. La Om, г. Căldării Ocolite, г. Sbirii, г. Țimbalul Mic, г. Vârful dintre Țimbale, у. Prăpăstiile Zărneștilor)
С. Зарнесті
М. Брашов
Дорогі серцю гори! Мої рідні Карпати! Насправді,дуже дивне відчуття: ти наче вдома, в звичних тобі горах, і наче в гостях, де багато що інакше,ніж у нас. Тут і гори трохи вищі, тут і цивілізованих притулків в рази більше, тут і найбільша в Європі популяція бурого ведмедя.
Не знаю чому, але дуже довго відкладав свій візит в Румунію. Але врешті-решт, це трапилося, я сюди приїхав і на цілий тиждень занурився в гущавину найвищого і найбільшого гірського масиву Карпат,ще й бонусом збігав в сусідній національний парк, де не йшов, а повз і ліз по безкінечним брилам білосніжного каміння.
М. Сучава. Перше місто після кордону. На перший погляд, місто бідне, зачухане і трохи нещасне.
Залізничний вокзал. Чекаю свій потяг в Сібіу.
Місто Сібіу. Фегераш вже зовсім поруч.
Тут я беру готель на ніч для того, щоб трохи прийти до тями після тривалого добирання сюди.
Австро-Угорська архітектура вражає і дарує спокій.
Але я приїхав сюди не заради міст, церков і тротуарів. Гори кличуть мене до себе і я не в змозі більше пручатися внутрішньому голосу. Тому рано вранці беру таксі і лечу, як той лелека, до стартової точки мого більш ніж 100 кілометрового переходу по Румунських Карпатах.
В оточенні високих і густих смерек я снідаю, п’ю каву, курю папіросу і виходжу на маршрут. Попереду мене десятки кілометрів пригод, виснажливих пересувань хребтами і густими лісами, думки в голос і спів бурим ведмедям, що десь ходять в цих краях. Попереду мене милі серцю гори, що вплинули на мене, що зробили мене тим, ким я є. І байдуже, що зараз я не в Україні, а в сусідній Румунії. Карпати – це наша спільна історія, це спадок з доісторичних часів, це наше царство дикої природи і сурових високогірних пейзажів, це царство стрімких долин і виринаючих в синь небесну гостроносих гір.
Через три години активного руху виходжу нарешті на хребет. На початках все таке знайоме, рідне.
Перша вершина на моєму шляху – гора Tatarul.
Гори і стадо овець на відпочинку
Пастух і віслюки на прогулянці.
Гора Suru. Знаходиться трохи в стороні від основного маршруту. Рідко хто підіймається на цю вершину. А дарма! З вершини цієї гори відкриваються дійсно неймовірної краси пейзажі.
Озеро Lacul Avrig. Тут я відпочиваю хвилин 10. П’ю воду і вдивляюся в навколишню красу.
Після відпочинку рухаюсь далі. Починає накрапати легкий дощ. Розумію, що далі буде тільки гірше з погодою. По прогнозу в найближчі три дні високий ризик грозових дощів і сильних вітрів.
Гора scara. Вершина повністю в хмарах. Хвилина і біжу вниз. Буквально за декілька хвилин здіймається сильний вітер, град, гром, дощ. Я на ходу надягаю пончо, декілька разів ледве не травмуюсь на слизькому камінні, але все обходиться і досить швидко опиняюся в гірському притулку.
Притулок Scara збудований зовсім нещодавно на місці попереднього, що був зруйнований сильною карпатською негодою. І як на мене, він є справжнім витвором мистецтва! Більше того, в стіни цього космічного корабля вмонтовані сонячні панелі, які дозволяють підзарядити свою гаджети крокуючим по Фегерашу.
Фото гір незадовго до заходу сонця.
Гора Scara.
Ночую в притулку під звуки безкінечного дощу, вітру і грози.
На ранок ситуація не краща.
Снідаю, чекаю погодного вікна.
І вже коли я повністю зневірився в тому, що зможу вийти на маршрут цього дня, припиняється дощ, стихає вітер і з під хмар виринає сонце. Швидко збираю речі і вибігаю на маршрут.
Гора Musceaua Scări
Гора Șerbotă. Власне, з цієї гори і до сусідньої гори Negou йде досить складний гірський маршрут, по якому ти радше повзеш, ніж йдеш. Інколи, особливо в небезпечних ділянках, висять перила, які, в принципі, допомагають рухатися далі відносно безпечно.
Саме тут Карпати вже стають іншими. Ця ділянка Фегерашу більш скеляста, має більш складний рельєф, який віддалено нагадує Альпи.
Вершина гори Negou. Вітаюсь з горою, надихуюсь повітрям після складного підйому.
Спускаюсь до озера Călțun.
Ставлю намет, готую вечерю. П’ю коньяк, їм іспанську ковбасу і борщ. З першим проявом ночі лягаю в намет спати. Вночі знову дощ і гроза.
Ранок наступного дня хмарний, але вже без дощу і грому. Після сніданку виходжу на стежку.
Гора Lăițel.
Гора Negou повністю в хмарах.
Далеко внизу Трансфегерашське шосе. Більшість людей, що приїздять сюди, не відходять далеко від своїх машин. Лиш невелика частина підіймається на найближчі гори. І взагалі малий відсоток йде на Negou, наприклад.
Гора Iezerul Caprei.
Потроху наближаюся до найвищої гори Фегерашу і всіх румунських Карпат.
Гора Arpașul Mare.
Ближче до вечора спускаюсь до озера Podu Giurgiului. Ставлю намет і готую собі їсти. Починається шалена злива і град. Гримить.
Гарно сплю всю ніч.
Наступного дня прокидаюся рано, з першими променями ранкового сонця. Близько сьомої ранку виходжу на маршрут. Йду траверсами гір. Навколо мене величні піки гір, глибокі гірські долини, де колись, в сиву давнину, були білосніжні льодовики. І тільки якщо придивитися, то можна побачити тонку ниточку, по якій чи то йдуть, чи то повзуть маленькі комахи -люди.
Гора Viștea Mare.
Гора Moldoveanu.
Вид на Viștea Mare з гори Moldoveanu.
Рухаюсь далі по основному хребту.
Одинокий притулок серед гір, який,мабуть, спас не одне життя подорожуючих в цих місцях.
Гора Urlea. З вершини видно озеро Lacul Urlea. Там я планую поставити намет на ніч.
Біля озера дуже затишно. Повний штиль.
Вночі, якби не лисиця, чи щось подібне до неї, то спав би мабуть взагалі ідеально. Справа в тім, що ця тварина вирішила вкрасти мій мішок з їжею, який я, по звичці, лишив в тамбурі. І якби не характерний звук, що розбудив мене серед ночі, то лишився я б без їжі взагалі. Короче, прокидаюсь, дивлюсь, що немає мішка. Швидко вистрибую з намету і перше, що бачу, це палаючі очі крадія. Верещу як ненормальний, чи то від радості, чи від страху, але тварюка швидко зникає з поля зору, лишаючи після себе мій жовтий мішок. Ура! Мені вдалося відбити свою їжу. Швидку забираю мішок, закидую його вже в сам намет, після чого залажу сам і через декілька хвилин засинаю міцним сном праведника.
Вранці як завше сніданок, кава, цигарка, збори речей. Підіймаюсь на хребет і вирушаю далі.
Вершина гори Zarna
В цій ділянці хребет стає більш пологим. Спочатку ловлю грубими мазками Чорногірський масив, потім взагалі бачу полонину Боржаву.
Хмари і дощі відійшли в минуле. Тепер тільки тотальна спека і повна відсутність вітру.
Йду, як по пательні. Неймовірно душно, жарко і важко. Але йду.
Ввечері доходжу до гори Comisul. Це остання лиса гора. Далі тільки ліс. У її підніжжя ставлю намет. Вечеряю. Почуваюсь гарно стомленим і виснаженим. Споглядаю, як над Piatra Craiului сходить гарячий і налитий жаром полум’яним місяць.
Всю ніч сплю глибоким сном. На ранок почуваюсь краще.
Йду далі. Заходжу в ліс. Інколи співаю і тримаю біля руки ведмежий спрей. Кажуть, в Румунських Карпатах найбільша в Європі популяція бурого ведмедя. І всі місцеві, яких я зустрічав на своєму шляху, дійсно бояться зустрічі з ведмедем. Але ніхто з опитаних мною ніколи його не бачив. І це спочатку навело мене на думку, що можливо небезпека є трохи перебільшеною, але потім я зрозумів, що вони, мабуть, так і не побачили за всі свої подорожі по Карпатах жодного ведмедя,бо вели себе серед лісу правильно, тобто поводились галасливо, використовували всякі там дзвіночки, і все для того, щоб дати можливість ведмедю відійти подалі від группи крокуючих. І так, вони завжди ходили групами. На відміну від мене.
Весь день йду через ліс. То спускаюсь, то підіймаюсь. Під вечір вже стою перед майже вертикальною стіною гірського масиву Piatra Craiului. Тут є один дуже стрімкий маршрут на сам хребет, але цілком безпечний для того, хто підіймається.
Повзу вгору повільно і важко. І справа в тім, що на цей підйом я вийшов після 25 кілометрового переходу через ліси, спуски і підйоми, після яких я був вже не першої свіжості. Наплічник з відносно легкого вранці перетворився ввечері на неможливо важкий вантаж, що вгризається в плечі. П’ю воду, як ненормальний.
З останніми променями засинаючого сонця видираюсь, виповзаю на сам хребет. Максимально виснажений і розбитий.
Намагаюсь прийти до тями, нудить, але незважаючи на стан, з’їдаю порцію борщу. Пару ковтків коньяку трохи допомагають повернутися в реальність.
Ставлю намет біля притулка. Ніч без сновидінь і без прокидання.
На ранок почуваю себе трохи краще, але вже далеко не так, як пару днів тому.
Сніданок, кава, цигарка.
Виповзаю на найвищу гору хребта. Гора La Om.
Гарно навколо. Навколишні гори нагадують Крим. Колись, мабуть, в іншому житті я часто там бував…
Повільно йду по хребту. Безжально палить сонце. Розумію, що вже гарно не в ресурсі. Але рухатись треба. Інакшого варіанту просто немає.
По обіді починаю йти на спуск. Спуск складний,повільний. Важкий, але не безкінечний.
Виходжу до гірського притулка. Обідаю супом і сосисками з картоплею. П’ю глибокими ковтками холодне пиво. Неймовірно!
Потім через ущелину до цивілізації. І в Брашов.
Я пройшов запланований маршрут за тиждень. В принципі, це досить швидко, враховуючи той факт, що середня швидкість проходження основного хребта Фегераш забирає у людей 7+ днів, і це без П’ятра-Крайулуй. Наскільки мені відомо, люди або йдуть на Фегераш, або на П’ятра-Крайулуй. І це логічно, бо незважаючи на те, що вони поруч, насправді, вони дуже різні між собою: Фегераш довгий хребет , з постійними підйомами і спусками, Краюлуй в рази коротший, але більш технічний, з вузьким основним гребнем. І якщо Фегераш по дорозі не добив крокуючого, то П’ятра-Крайулуй це зробить гарантовано, враховуючи складність цього гірського масиву. Тому якби зараз я виходив би на маршрут, то краще було б це зробити навпаки, зі сходу на захід. Спочатку П’ятра-Крайулуй, в потім вже Фегераш.
Цей похід про неймовірні краєвиди, про характерну атмосферу високогір’я Карпатських гір, про життя в наметі і яскраві нічні зорі. Але це також і про постійні спуски і підйоми, високий темп пересування, дефіцит води в районі П’ятра-Крайулуй, дощі, блискавки, безжальне сонце, забиті м’язи під кінець. Але коли навколо тебе найкращі в світі гори, тоді все це відходить кудись далеко.
Соло походи вчать правильно оцінювати свої можливості, адекватно планувати маршрут, допомагають боротися з тривожністю і гарно прочищають голову. В поході ти не задаєш собі глибокі питання, не займаєшся рефлексією, в соло поході основні задачі, які потребують свого вирішення, досить прості і тривіальні: набрати воду, встигнути до негоди поставити в нормальному і відносно безпечному місці намет, не дозволити пухирям на стопах перетворитися на криваві та інфіковані рани. В соло поході, насправді, все дуже просто. Ти і тільки ти відповідальний за те, щоб звести до мінімуму можливість травми моральної і тілесної.
Дякую вам, дорогі серцю гори, що були зі мною цілий тиждень. Що відпустили живим і майже неушкодженим.
Сьогодні в мене автобус через Кишинів до Києва. А там мої рідні, любі, найкращі в світі люди. Моя сім’я.
P.s. 2026 рік. Рання весна. На фото засніжені Фегераш і П’ятра-Крайулуй. Летимо сім’єю з Сейшельських островів.
Позначки:Румунія